Національна спілка театральних діячів України
Включайтесь у спілкування!
Робимо театр доступним для всіх!

18-19 вересня 2017 року у Києві Львівський обласний осередок ГО «Українська спілка осіб з інвалідністю – УСІ», Національна спілка театральних діячів України та Педагогічний музей України провели навчально-практичний семінар на тему «Аудіодискрипція візуальних творів для осіб з порушеннями зору».

Ціль семінару – допомогти людям з вадами зору «побачити» виставу.

Аудіодискрипція, або тифлокоментар – це спеціальний голосовий супровід, який наживо подається через систему «радіогід» до незрячих/слабозорих глядачів і пояснює їм усе, що неможливо відстежити візуально: описує декорації, міміку і вбрання акторів, дії сценічних персонажів і т.д.

Сьогодні в Україні функціонує всього 4 інтернати для сліпих людей – у Львові, Києві, Харкові та в Одесі, а сліпих налічується близько 8 тис. Просто більшість з дітей не поселяються в інтернати, а живуть поруч із батьками і ходять у звичайні школи.

Впровадження аудіодискрипції в театрах є важливим соціальним проектом, який дозволить відвідувачам з вадами зору отримати доступ до нових можливостей, «побачити» недоступні на перший погляд об’єкти візуального ряду і відчути те, до чого вони раніше мали дуже обмежений доступ, а театрам – проявити свою соціальну позицію, зробити вистави доступними для глядачів з вадами зору та залучити нових відвідувачів до театрів.

Заняття проводили: Оксана Потимко, виконавчий директор Львівського обласного осередку ГО «Українська спілка осіб з інвалідністю – УСІ», очільниця Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка» та н. а. України Олександра Бонковська, актриса Національного театру ім. М. Заньковецької, котра стояла біля витоків аудіодискрипції і голосом якої до незрячих дітей промовляють чимало мультфільмів і кінофільмів.

В перший день семінару на теоретичних заняттях Оксана Потимко пояснювала як правильно коментувати вистави для незрячих глядачів. Варто слідкувати, щоб фраза коментатора завжди була короткою і звучала в паузі між текстом героїв на сцені. Головне концентруватися на передачі атмосфери, пояснювати хто, де і що робить. Людина, яка коментує, має мати хорошу уяву та фантазію, розуміти психологію сліпого, не зловживати словами «подивись», «поза», «колір», а також мати приємний голос, гарну дикцію, швидко і чітко формувати власну думку. Сліпа людина мислить абстрактними поняттями. Бажано вживати спочатку підмет, а потім присудок, і не перевантажувати коментар мовними зворотами.

Оксана Потимко зауважила: «Варто пам’ятати, що зовсім без емоцій коментувати вистави не можна, і не треба, але і перебивати своїм запалом вербальний текст самої вистави також не потрібно. Якщо актор дає 100% емоцій, то коментатор залишає для себе – 30 % емоцій».

З порад цінними є такі: бажано ще до початку вистави розповісти сліпим глядачам про сценічний простір, щоб по ходу вистави можна було швидше пояснювати зміни сценографії; перечислити головних персонажів; сідати за спиною групи людей з особливими вадами зору; групу садити компактно в декілька рядів і подалі від сцени, щоб не заважати акторам.  Виставу можна коментувати тільки вживу, адже щоразу вона має інший ритм, емоційне наповнення, паузи і т.д

Олександра Бонковська, н. а. України, яка одна з перших почала коментувати вистави у Львові, зауважує: «Незрячі люди дуже талановиті, їм лише треба допомагати сприймати світ». Перша прокоментована вистава Бонковської – «Сватання на Гончарівці» Г. Квітка-Основ’яненко у Львівському театрі ім. М. Заньковецької.

Другий практичний день занурював учасників семінару у відчуття стану людей з вадами зору. Завдяки пов’язкам на очах, учасники сприймали інформацію лише на слух. Театрали (режисери, завліти та актори) почергово коментували дитячу абетку, і намагалися уявити малюнки, не бачивши їх, коментували мультики, аби відчути як це можливо зробити.

Окрім теоретичних та практичних занять відбулися обговорення з представниками театрів, які вже впровадили аудіодискрипцію або знаходяться на етапі її впровадження, та знайомство з колегами з музейної сфери, що реалізують проект «Школа для музейників по роботі з особливими відвідувачами».

До речі, Експозиційна зала Педагогічного музею України скомпонована дуже театрально, і сьогодні відкрита для експериментів усіх бажаючих вийти за межі сцени-коробки. Всіх зацікавлених керівники Музею просять звертатися до них.

Семінар був направлений на те, щоб стимулювати впровадження таких практик у різних театрах України. Національна спілка театральних діячів дуже вдячна Оксані Потимко та Олександрі Бонковській за долучення до прекрасної місія – зробити  «видимим» театр для людей з особливими вадами зору!

НСТДУ також дуже вдячна учасникам, які відгукнулися і приїхали до нас зі Львова, Дніпра, Івано-Франківська та Києва.

Будьте з нами! Включайтеся у СПІЛКУвання.