Фотографи: Анатолій Федорців, Мілана Шидловська
26 – 29 серпня в Бучанському міському парку в Літньому театрі (м. Буча, Київська обл.) відбулася Літня підсумкова школа акторського, режисерського та сценографічного мистецтва НСТДУ.
Сезонні школи – це один з проектів, впроваджений головою НСТДУ Богданом Струтинським, задля розвитку українського театру і стимулювання театрального руху. Сезонні школи проводяться у кожному сезоні та є освітнім проектом для молоді.
Модератор проекту – керівник напряму молодіжної політики та пошуково-експериментального театру НСТДУ, художній керівник Театру «Золоті ворота» Стас Жирков.
Під час прес-конференції голова НСТДУ, н. а. України Б. Струтинський наголосив: «Я дуже радий бачити всіх саме тут. Цей Літній театр ми відкривали у 2012 році і тут щороку Національна оперета України проводить музичний фестиваль «О-Фест». Я дуже радий, що така велика делегація з усіх міст України зробить це місце ще більш театральним.
Ірма Вітовська, Богдан Струтинський, Ростислав Держипільський, Ганна Веселовська
Сезонні школи – це проект, який дозволяє фахівцям кожного театрального напрямку досліджувати та вдосконалювати ту чи іншу тему. Це і театральний менеджмент, і семінари для театральних завлітів, і круглі столи для недержавних театрів, і акторські та режисерські школи та ін.
Хочеться сказати, що Спілка перейшла нам у спадок з усіма радянськими пережитками. Я звертаюся до вас, молоді люди, і наголошую на тому, що Спілка нікого ні до чого не зобов’язує. Спілка – це виявлення ідей вільних людей. Саме ви маєте формулювати продукт Спілки – театральне мистецтво. Ви маєте задавати теми, пропонувати ідеї. Подавайте свої ідеї на сайт НСТДУ та у Фейсбук.
Також, я хочу подякувати Бучанській міській раді, команді Спілки та всім, хто долучається до наших проектів».
Стас Жирков, куратор Сезонних шкіл розповів про плани Літньої школи: «Я, як куратор проекту, є найбільш відповідальним за проведення всієї школи. Тут є учасники, які були на попередній школі в Івано-Франківську. Однією з умов було те, щоб учасники долучилися до декількох шкіл. Перша школа в Івано-Франківську була теоретичною, зараз школа очікується більш практичною. Багато людей після першої школи продовжили спілкуватися, їздили один до одного, дивилися вистави. І це також одна з цілей школи – розпочати спілкування та обмін досвідом. Важливим є й те, що, обираючи учасників, ми спеціально розширювали географію: Одеса, і Маріуполь, і Чернігів».
Відомий театральний критик Ганна Липківська зазначила головні проблеми українського театру та значення Сезонних шкіл: «Головна задача цих шкіл, і взагалі Спілки – це продукування зустрічного руху. Також треба думати, як зробити так, щоб наше театральне об’єднання підняло театр на більш високий рівень. Я завжди кажу, що головна проблема українського театру – це тромбоз. В такому стані відчувається відсутність належного перетікання крові, циркуляції проектів. Але все запрацює тоді, коли відбудеться цілковите розблокування в кожній артерії і в кожній вені нашого театрального організму. Я з радістю слідкую за всіма напрямами цих шкіл, і наголошую, що ми з колегами прагнемо проводити такі ж майстер-класи та лекції для людей, які хочуть писати про театр. В периферійних містах є особлива проблема із театральним дзеркалом, з театральною критикою, не з тими, хто хоче критикувати, а з тими хто прагне аналізувати. Вам плідної роботи!»
Одна зі спікерів школи Тамара Трунова сконцентрувалася на головних ідеях свого майбутнього майстер-класу: «Дякую за довіру до мене і за те, що дозволили долучитися до цього проекту. Хочу провести деякі паралелі зі школою, в яку йде в цьому році моя донька. На перших батьківських зборах нам, батькам чітко охарактеризували не лише в яких вишиванках діти мають прийти на 1 вересня, а й навіть зазначили довжину рукавчика. Дійшло до того, що всі батьки об`єдналися і вирішили везти дітей в тому, в чому захоче кожний. А я взагалі дозволила донці вирішити це завдання самостійно. Після цього я розумію з яким супротивом будуть стикатися наші діти. І я бажаю вам, щоб ви у своїй творчості ходили в тому, в чому вам зручно. Майте право на слово, на позицію, на новий творчий поштовх. Мені хочеться говорити з вами відкрито. Я націлена на діалог і запрошую Вас до діалогу».
Для акторів це вже друга школа. А ОТ ДЛЯ РЕЖИСЕРІВ ТА СЦЕНОГРАФІВ ВПЕРШЕ була сформована окрема спеціальна програма!!! Робота ділилася на майстер-класи та самостійну роботу учасників, яку координував керівник напряму молодіжної політики НСТДУ Стас Жирков.
Учасники відвідали майстер-класи від провідних українських режисерів та гостя із Франції.
Кожен з майстер-класів був присвячений конкретній фізичній або розумовій задачі. Головне завдання школи якраз в тому і полягало, щоб це були практичні заняття, а не розмовні лекції. Наприклад, н. а. України Ростислав Держипільський, заступник голови НСТДУ, керівник напряму регіональної політики НСТДУ, генеральний директор-художній керівник Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка сфокусувався на акторському тренажі, на сценічній мові, на гуртуванні колективності. Актори розповідали про себе крізь призму запитання: «Для чого вони приїхали на школу?». Для більшості молодих учасників – це було бажанням взяти щось нове від театральної справи, бажанням отримати новий досвід та відчути рух, дізнатися про український театр більше. Все, що вони робили на тренажі далі, вони проводили через головну думку: створити це щось «тут і зараз».
Майстер-клас від гостя з Франції – режисера та художнього керівника паризького театру «Future Noir» Жуля Одрі також був покликаний на відкриття можливостей акторського тіла – пошук рівноваги та балансу, зняття зажимів, управління силою думки, відчуття партнера. Майстер-клас ділився на дві частини: актор як індивідуаліст і актор як частина колективу. Актор мав входити до групи, не втрачаючи індивідуальність. Головна мета полягала в тому, щоб відчути різницю між єдністю та унікальністю.
Враження Жуля Одрі від майстер-класу, який він провів для учасників Літньої школи:
– Що Вас вразило під час цього майстер-класу, що Ви очікували і що отримали?
Ж. О.: Майстер-клас був потрібний і мені також. Для мене це перевірка і розуміння того, що і як я роблю у своїй професії. Сьогодні я зробив менше, ніж я планував. Всі учасники були дуже зацікавлені, вони прагнули отримати все дуже точно. І я залишав їм час для запитань і розуміння. Мені сподобалось, що тут були і дуже молоді, і вже досвідчені актори.
– Чи відчувалося, що у майстер-класі брали участь і режисери і сценографи?
Ж. О. : Так, відчувалося.
– Чи виникло бажання з кимось ще попрацювати?
Ж. О.: Були цікаві актори, які ставили вдалі запитання щодо вдосконалення їхньої роботи. Коли я ставлю виставу, я завжди спілкуюся з акторами. А коли я роблю такі майстер-класи, я просто фокусуюся на передачі досвіду. І саме тому, що це була передача практичних знань, я не міг зрозуміти хто є хто. Але якщо б я мав ще можливість попрацювати з цією групою, я був би дуже радий. Ця група залишила приємне враження.
– Тобто Ваші очікування від роботи виправдалися?
Ж. О.: Так, навіть більше. Тут були актори сильної інтуїції, дуже активні та кмітливі. Тут були актори аполлонівські та діонісійські. Аполлонівський підхід – це розумовий підхід, діонісійський – більш емоційний та святковий. Тут відбулося врівноваження. У Франції я працюю більше з аполлонівським типом акторів. Вважаю, що Станіславський вбив французький театр! Одним з приємних моментів було те, що рух на майстер-класі відбувся швидко. І це є справжнім святом.
Андрій Білоус, заслужений діяч мистецтв України, художній керівник Київського академічного Молодого театру, запропоновував знайомство учасників через емоцію, що відразу створило цілий арсенал персонажів. Продовжив роботу практичним завданням – акторський батл, суть якого полягала в тому, щоб будь-чим втримати увагу глядачів. Учасники робили дуже цікаві акторські відкриття – від сміху до плачу, від істерики до стриптизу, від вірша і пісні до читання цілих монологів та простого сидіння на сцені в позі йога.
Антон Овчінніков, хореограф та режисер, засновник фестивалю сучасного танцю «Точка перетину» та Міжнародного фестивалю сучасного танцювального театру ZelyonkaFest, зрозуміло сконцентрувався на фізичному майстер-класі. Разом із колективом він намагався віднайти єдність і спрямування до однієї мети.
Окрім фізичних тренінгів були також більш інтелектуальні програми. Наприклад, Павло Ар’є, драматург та режисер, екс-художній керівник Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки (сезон 2016 -2017 рр.) придумав більш інтелектуальне завдання, аніж фізичне. Учасники мали написати 5 тез: 1. Який театр був у минулому; 2. Який театр був 10-20 років тому; 3. Який театр зараз; 4. Який театр міг би бути; 5. Який театр буде у майбутньому.
Далі всі обмінялися тезами і мали вибрати з п’яти тез одну, вигадану кимось іншим, і пояснити своє розуміння цієї тези. Наприклад, були дуже смішні версії. Театр майбутнього має бути цікавим для чоловіків і молоді, тобто зараз театр мало цікавить чоловіків. Можливо, і так, але саме формулювання звучало дуже абсурдно. Театр минулого визначали, як театр застою і жорсткої форми. Але, водночас, зазначили, що театр завжди є процесом, він живе завдяки рухові вперед і вгору. Театр майбутнього вбачали в розвитку технічного оснащення та навіть 3-д формату.
«Театр, який наДиВає» – мікс з декількох слів народив абсолютно нову театральну фразу. – Театр, який має бути? – не просто надихати, а наДиВати!
Враження Павла Ар’є від майстер-класу:
Мені було приємно поспілкуватися з такими відкритими людьми. Я нічого не очікував від цього майстер-класу. Я навіть не хотів готувати певне завдання, але Стас наполягав і я вигадав це завдання, і це дійсно правильно. З побажань на майбутнє в мене є одна думка – я б відправив учасників ще кудись далі, можливо, навіть у Карпати. Цікаво потрапити у дикий світ, можливо, навіть зробити формат наметового містечка. Поїхати на цілий тиждень.
Тамара Трунова – режисерка, яка здійснює постановки у Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра, у Національній опереті України, у Театрі «Золоті ворота» та ін., запропонувала розділитися на дві групи. Завдання однієї групи було в тому, щоб свідомо не комунікувати з другою групою, а в другої групи – навпаки викликати комунікацію. Кожна з цих груп намагалися подолати завдання протилежної групи.
Для сценографів був особливий лектор – сценограф, сценарист, режисер театру і кіно Сергій Маслобойщиков. Він запропонував тему універсальної людини у театрі і розподіл понять – хто такий драматург, режисер, актор та сценограф. Його практичне завдання полягало в тому, щоб всі намалювали простір на тему страх. Було цікаво аналізувати роботи і розділити ці малюнки за професією – страх акторів заключався в якійсь безодні, відокремленості. Можливо, в цьому виявляється акторський страх перед сценою як певною безоднею. Страх режисерів проявлявся через якісь горизонтальні полоси чи струни, чи щось таке, що вбиває… Сценографи мислили трохи глобальніше, додаючи образи та кольори. А ще Сергій Маслобойщиков пояснював різницю між символом, знаком та образом, залишаючи для театру саме образ.
Самостійна робота.
Самостійна ранкова робота складалася із зарядок, розминок та йоги, яку проводили самі учасники школи.
Але найголовнішою самостійною роботою була вечірня лабораторія, яка полягала у створенні та показах коротеньких вистав. Режисери отримували зранку тему від куратора школи Стаса Жиркова, і ввечері вони мали продемонструвати готову роботу.
Хочеться відмітити, що всі учасники з першого дня були дуже активні у своїх пошуках, але з кожним разом їхні роботи ставали більш повноцінними та наповненими, більш серйозними та глибокими.
День перший.
Тема: «Вербатім». Режисер – Тетяна Губрій, актори – Серафіма Валівоць, Микита Слободенюк, Алла Нестерова, Остап Дзядек.
Режисер зібрала думки відпочиваючих у Бучанському міському парку людей з приводу їхнього відношення до театру і створила на їх основі текстові заготовки. Молоді актори розіграли цих персонажів у вечірньому парку. Глядачів запросили взяти участь у виставі-променад. Невтішні історії тих, хто в театр ходить дуже рідко і мало, доповнилися експромтом сп`янілих молодих людей, які долучилися до дійства випадково. Сценографією слугував весь парк, територією якого довелося прогулятися.
Хочеться відмітити точність акторського виконання Алли Нестерової в образі заклопотаної панянки, яка в театр не ходить через те, що в неї немає часу. Все життя вона витрачає на мобільні переговори з партнерами по бізнесу. Цікавим був і Остап Дзядек, якому довелося не просто зіграти людину зі смітника, а й переграти випадкових молодих хлопців, які захопилися моментом слави.
Тема: «Вірш Й. Бродського «Торс»». Режисер – Ната Бударіна, актори – Катерина Шенфельд, Артем Пльондер, Сергій Собержанський.
Цей уривок також оселився на вулиці, посеред розкішних дерев та алей Бучанського міського парку. Атмосферна і філософська робота передавала внутрішній ритм кожного з акторів. Спочатку актори сиділи на лавці у темряві, а в певний момент, після того, як вони по черзі включали звук та світло на своїх телефонах, вони починали рухатися. Їхній темпоритм існування доповнювало відрахування, яке лунало з телефонів. Невідомі персонажі постійно щось вишукували у траві, наче прагнули віднайти там міфічних фавнів, про які згадував поет. І лише у фіналі, коли вони почали скидати ці предмети у маленький фонтанчик, стало ясно, що це були жолуді. Інтерактивна робота передбачала включення глядача у процес, і багато хто не втримався від бажання покидати жолуді у фонтанчик, і навіть віднайти свій власний малюнок руху у цьому просторі.
Вже ця робота засвідчила прагнення режисера передавати не історію, а відчуття, атмосферу, миттєвість, рух, звук, що формує безліч образів у нашій уяві.
Враження від Літньої школи учасниці Алли Нестерової
Тема: «Великий театр». Режисер – Ігор Ніколаєв, актори – Олена Заведія, Олександр Манастирський, Люба Христина.
Ця робота вийшла своєрідною нарізкою коротких сценок із життя великого театру. Пропонувалася демонстрація головних ситуацій: прима виганяє з театру молоду актрису; відбувається прослуховування у великий театр; молодого актора вводять у роль за декілька днів, а ніхто не хоче з ним репетирувати сцену. Це був досить комічний погляд на ситуацію великих законсервованих сучасних державних театрів, але особливого пошукового характеру він не мав.
Враження від Літньої школи учасника Олександра Манастирського
Тема: «Дорога». Режисер – Олександр Фортус, актори – Анна Владович, Агафонова Вікторія, Артеменко Сергій, Влад Костика.
Етюдна форма була занадто слабка для аналізу. Відчувалося багато школярства і невпевненості в ідеї і темі роботи.
Враження від Літньої школи учасниці Катерини Бабич
День перший. Враження.
Олег Вергеліс: «Мені б хотілося трохи більше ризику, нахабності. Тут люди професійні, які працюють в творчих колективах, а було забагато учнівства і млявості старшокласників. Ви сьогодні були школярами. Все вийшло дитяче, не сміливим і не креативним».
Враження від Літньої школи учасниці Анни Владович
День другий.
Тема: «Жінка». Режисер – Тетяна Губрій, актори – Олена Заведія, Анна Владович, Алла Нестерова.
Історія проблем сучасної жінки вийшла занадто текстовим інтерактивним спілкуванням із глядачем. Постійні запитання до глядачів наче були заграванням з ним, хоча й не завжди витримували бажання долучитися. Уривок розігрували просто на відкритій локації звільненого від стільців глядацького залу, не використовуючи сцену. Найсильнішим моментом уривку стало втручання стихії, коли в певному моменті хлинула злива, а після монологів про жінок-відьом це було дуже-дуже ефектно. Таке природне доповнення атмосфери спрацювало.
Враження від Літньої школи учасниці Нати Бударіної
Тема: «Я хочу виїхати з цієї країни». Режисер – Ігор Ніколаєв, актори – Катерина Шенфельд, Артеменко Сергій, Сергій Собержанський, Микита Слободенюк, Артем Пльондер та інші.
Робота розпочиналася з налаштування місця для пікніку, до якого просили приєднатися і глядачів. Приємні знайомства, чай, алкоголь і музика раптом порушувалися тим, що відпочиваючих ставили в незручне положення – з усіх боків їх замикали стільцями, не забуваючи перепитувати чи їм так зручно. Хтось продовжував спокійно пити свій чай, адаптуючись до заданих умов, хтось намагався вийти, вивільнитися, піти геть. В кінці, коли стільці знову були повалені і прибрані, ти чомусь знову відчував ту пригноблену атмосферу, в якій перебували персонажі, тому що, ти так само перебував у певному стані НЕсвободи і нібито це саме ти щодня думав, а чи не виїхати звідси? Чи продовжити жити в такому незручному стані, чи ні?
Як і для попереднього уривку, тут не використовувалася сцена, все відбувалося у звільненому від стільців глядачевому залі.
Враження учасниці Серафіми Валівоць від Літньої школи
Тема: «Ти говориш російською». Режисер – Олександр Фортус, актори – Олександр Манастирський, Христина Люба, Артем Пльондер.
Робота гралася поза межами Літнього театру, на вулиці в недобудованому одноповерховому приміщенні. Акторів розділяла цегляна стіна. Вони грали протиріччя через віконний пройм, що нагадувало оборонні мури. Стіна, яка розділила україномовних і російськомовних людей, яка розділила дві верстви одного народу. Вони шукали точки дотику, моменти порозуміння. Після самозахисту і викидання цеглин назовні, актори все таки наближувалися один до одного, але це наближення тривало лише мить, а далі, знову – тиша.
В роботі проявлялося бажання пластичного вираження конфлікту та невербальності у діях акторів.
Враження від Літньої школи учасниці Тетяни Губрій
Тема: «Я хочу бути народним артистом». Режисер – Ната Бударіна, актор – Остап Дзядек, Вікторія Агафонова, Анна Владович. Сценограф – Катерина Бабич.
Знову режисер запропонувала цікаве атмосферне вирішення. Вона посадила акторів по квадрату обличчям одне до одного, посередині розклала папір на якому сидів равлик на маленькому листочку. Равлик був в епіцентрі подій. Глядача запрошували зайняти місце між акторами та равликом, долучитися до гри. Актори одночасно читали монологи, які тільки-но прописали. Звісно, неможливо було почути повністю всі монологи, які виливалися у простір одночасно. Всі персонажі прагнули стати народними артистами, відомими людьми, але заплуталися в сірій буденності. У протиріччя їхніх монологів виступав абсолютно спокійний равлик, який прагнув просто жити, бути, існувати…
Враження від Літньої школи учасника Остапа Дзядека
День другий. Враження.
Ростислав Держипільський:
Я не хочу зараз дуже критично оцінювати, ви повністю вкладаєтесь у свої роботи. І я бачу зріст результату. Але я дуже не задоволений вимовою акторів. Таке враження, що актори говорять штучною мовою. Сильне «Ч» українською не вживається, воно тоді звучить штучно. А мова має бути природною. Шукайте природність.
Стас Жирков:
Я нещодавно збирав трупу «Золотих воріт» і я сказав їм одну річ: «Ми робимо з вами спільну важливу справу, але насправді це все фігня». І вам хочу сказати те саме. Для мене головна задача – підірвати простір. З приводу робіт хочу сказати мало. Якщо режисери думають, що їх не видно у роботах, то це неправда. Другий день відчувається серйознішим, ніж перший. Для мене ближче робота Нати Бударіної, яка несе лаконічний, але важливий месендж. Таня Губрій, ти вже другий день працюєш без сценографа, я прошу знайти комунікацію. З приводу акторів в роботі Тані, то мені здається, що ви існували не точно. В роботі Нати найточнішим був Остап Дзядек. І я радий, що сьогодні активно включилися в роботу сценографи.
Остап Дзядек:
Насправді мені дуже допоміг цей дощ, який хлинув. Ще мені дуже допоміг тренінг Ростислава Держипільського. Я почав творити «тут і зараз». А дощ став шумом природи, він доповнив сіре відчуття світу. Іще мені дуже допомогли очі моїх партнерів. Дякую всім.
Враження учасниці Літньої школи Христини Люби
День третій.
Тема: «Порошенко». Режисер – Тетяна Губрій, актори – Олександр Манастирський, Анна Владович, Артем Пльондер. Сценограф – Анна Апельт.
Це єдина робота за три дні, яка гралася на сцені із використанням світла. Вона розповідала про механічний день жителів нашої країни. Ці люди спокійно б жили, якби не бажання ЖИТИ по-новому. Персонажі мандрували крізь два запропонованих світи. Один – це наше справжнє життя, де хочеться їсти, дивитися телевізор, виходити на Майдан, а друге – це світ лялькової вітрини, яка точно асоціюється з магазином «Рошен». Коли люди потрапляють туди, вони стають ляльками, їхні рухи передбачені механічним двигуном. Але навіть із того лялькового світу виникає бажання вибратися і втекти. Одна з ляльок бере цеглину і вибирається назовні, на свободу… Що вже казати про нас, звиклих жити ПО-НОВОМУ…
Тема: «Крим». Режисер – Ната Бударіна, актори – Христина Люба, Костика Владислав, Серафіма Валівоць, Олена Заведія.
Режисер знову-таки доторкається до створення атмосферного театру. Її Крим навіяним Севастопольськими сходами (як співпадає будівля Літнього театру!), морськими котиками із Севастопольського дельфінарію, літаками, які постійно кружляють над головами персонажів. Тут виникає бажання залізти на стовп і покропити всіх сіллю чи-то піском, нагадати про те, що всі вже забули. Тут відчувався особистий біль втрати місця, яке колись було рідним, а тепер є лише у спогадах. Креветки, які довго-довго герої діставали із поліетиленових пакетів доповнювали атмосферу холоду, від якого постійно страждали герої. Море «поза сезоном», Крим не наш, полишений і закинутий. Це лише спогад від останньої зустрічі з таким рідним-нерідним Кримом.
Можливо, різке похолодання і стимулювало переміститися в гримерку Літнього театру, єдине камерне і закрите приміщення, але наступні дві роботи показувалися саме тут.
Тема: «Росія». Режисер – Ігор Ніколаєв, актори – Вікторія Агафонова, Собержанський Сергій, Ігор Ніколаєв, Артеменко Сергій, Остап Дзядек.
«Сліпий веде сліпого» Брейгеля-молодшого – найкраща мізансцена взята із класики живопису, яка чітко передає тему «Росії». Герой, який прозріває і намагається відкрити очі і рот всім іншим, залишається одиноким у своїх порухах. Напрям цих бідолашних і ціль невідома. В такому нездоровому суспільстві пропаганда розпочинає активно працювати ще з дитячих майданчиків, а завершується тим, що все таки знаходиться один найсильніший, який підминає всіх інших під себе. Тут світ жорсткий, непередбачуваний і без урахування будь-якої особистої свободи. Немає просвіту, немає надії на завтра…
Тема: «Донбас». Режисер – Олександр Фортус, актори – Микита Слободенюк, Катерина Шенфельд, Алла Нестерова.
Тема Донбасу розігрується через персональні проблеми. Сімейна вечеря переривається приходом іншої жінки, яка врешті-решт займає місце попередньої. Їхні кумедні імена засвідчують, що перед нами персоніфіковані алегорії – Дон Бас, Дона Росіта та українська жінка. Отакий виявився слабкий до жінок той Дон Бас…
День третій. Враження:
Стас Жирков:
Сьогодні перший день, коли хочеться не обговорювати роботи, а ставити запитання. Мені здається, що акторська і режисерська майстерність полягає в тому, щоб я, як глядач, не розумів як Ви це робите на сцені.
Ната Бударіна про свій Крим:
Це перше враження після відвідування Криму після анексії. Для мене Крим зараз – цикади і винищувачі в небі. Хотілося відійти від політики. Показати хотіла людей, які живуть там зараз, в день у них своє життя, а вночі все інакше. Мені хотілося, щоб у глядача виникали свої асоціативні ряди, конкретної історії не було.
Стас Жирков:
Про «Донбас». Звісно, тут є небезпека, тому що використані відомі назви із мексиканських чи бразильських серіалів, якими було заповнене телебачення ще зовсім недавно. Тут ще було яскраво використано саме Аллу, з її фізичними можливостями, прихід Росіти на тиху сімейну вечерю був дуже ефектним. Для мене, взагалі, найстрашніша історія – це, коли сім`я вечеряє, а на столі навколо тарілок проповзає змія і потім тихо зникає. І її, окрім однієї людини, ніхто не помічає. Тут так само. Прихід такої Росіти був настільки ж страшним, як і події на Донбасі.
Також був дуже хороший фінал у Микити Слободенюка. І мені приємно, що ви всі були в процесі, і ви працювали один з одним, а не з нами.
“Росія”. Я подумав, що ваша робота буде короткою. Ви закінчити мізансцену сліпих тим, що впретеся у стіну і будете довго битися в цю стіну, і так і завершиться ваш перформанс.
Ігор Ніколаєв:
Я хотів зробити цю роботу більш пластичною. Для мене тут такі акценти: 1 сцена – тебе ніхто не чує, 2 сцена – тобі не дадуть нічого сказати, 3 сцена – це дитячий майданчик, де Росія виховує ставлення до життя, 4 сцена – це знищення волі народу одним диктатором.
Стас Жирков:
“Порошенко”. Тут історія зрозуміла, вітрина тут найцінніша деталь. Але актори – це головний інструмент у театрі, і треба було більше з ними попрацювати. Навіть в таких роботонізованих роботах має бути історія в кожного персонажа, і в кожного має бути розвиток…тут не просто – ми вірили в Порошенка, а тепер не віримо, має бути щось більше. Тут прекрасно піднята тема телебачення. Дуже часто люди говорять фразами з телевізора, вони типу розбираються в політиці. Але мені здається, що ти пішла по першому шляху, який в тебе виник, а треба було ще пошукати. Просто треба було подумати куди ще можна розмістити цю історію.
Остап Дзядек:
Для мене це найчистіша і найдисциплінованіше за формою робота за всі три дні.
Підсумки Літньої школи НСТДУ.
Голова НСТДУ, н.а. України Богдан Струтинський:
Ми творимо з вами великий український театр. Наша мета в тому, щоб повернувшись на місце, ви продовжили цей процес реанімації та прищеплення нового українському театру. Ми сьогодні не нав’язуємо якусь ідеологію Спілки, ми тільки стимулюємо рух. Аналізуючи старше покоління, я бачу, що кожний живе минулим. А нам треба рухатися вперед. Я хочу бути причетним до нового і свіжого, до нових напрямків. Я дуже вдячний, що ви знайшли час для цієї школи. Я сподіваюсь, що цей час для вас був корисним. Я розумію, що у вас на місцях здебільшого інше мислення, а ми хочемо еволюційним шляхом прищепити те, що час змінює український театр і треба рухатися далі.
Куратор Літньої школи, керівник напряму молодіжної політики НСТДУ Стас Жирков:
Я дуже хвилювався перед школою, в якій брали участь учасники старші за мене. Але для мене ви всі були як діти. Я дякую вам, що ви всі працювали по максимуму, і за те, що ви намагалися один одного зрозуміти. Я знаю, що для кожного з вас ця школа була важка. І можливо після неї ви відчуєте певний спад. І це нормально, після кожного підйому завжди наступає спад. Часто ми не знаємо куди далі рухатися. Ми спеціально продумали школу так, щоб ви відчували повне своє завантаження. Ця школа може бути для вас корисною, а може і не дати нічого. І це абсолютно нормально. Це є певний досвід. Спілкування – це важлива дія і рух. Я дуже радий, що ви всі активні. Ми існуємо між двома поняттями – ми робимо серйозну справу і водночас ми робимо фігню. Пам’ятайте про це!
Робота Літньої школи викликала бажання в багатьох учасників продовжити спілкування і здійснити постановки вистав. Є навіть ідея через певний час зібратися у Києві саме таким складом і провести позапланову чотириденну акторську школу, яка буде складатися саме з лабораторних самостійних робіт. Це дасть можливість продемонструвати результат Літньої школи.
Нагадуємо, що цього разу до Бучі приїхало 20 молодих учасників, серед яких 14 акторів, 4 режисера та 2 сценографа з усіх регіонів України:
АКТОРИ:
- Агафонова Вікторія, м. Маріуполь, Донецький академічний обласний драматичний театр;
- Артеменко Сергій, м. Житомир, Житомирський академічний український музично-драматичний театр ім. І. Кочерги;
- Валівоць Серафіма, м. Київ, КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (актриса драматичного театру і кіно);
- Владович Анна, м. Чернігів, Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченко;
- Дзядек Остап, м. Львів, Львівський академічний драматичний театр ім. Лесі Українки;
- Заведія Олена, м. Житомир, Житомирський академічний український музично-драматичний театр ім. І. Кочерги;
- Костика Владислав, м. Одеса, Одеська театральна лабораторія «Театр на Чайній»;
- Люба Христина, м. Київ, КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого (майстерня – Д. М. Богомазова);
- Манастирський Олександр, м. Чернігів, Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка;
- Нестерова Алла, м. Одеса (м. Чорноморськ), Одеський обласний академічний російський драматичний театр;
- Пльондер Артем, м. Київ, КНУКіМ (актор кіно);
- Слободенюк Микита, м. Київ, КНУКіМ (актор кіно);
- Собержанський Сергій, м. Запоріжжя, Запорізький обласний український музично-драматичний театр iм. В.Г. Магара;
- Шенфельд Катерина, м. Київ, Київський академічний драматичний Театр на Подолі.
РЕЖИСЕРИ:
- Бударіна Наталія, м. Київ, Києво-Могилянський театральний центр «Пасіка», режисер в «Tata art project»;
- Фортус Олександр, м. Запоріжжя, Запорізький академічний обласний театр юного глядача (актор, режисер);
- Ніколаєв Ігор, м. Рівне, Рівненський академічний український музично-драматичний театр (актор, режисер);
- Губрій Тетяна, режисер театру “Золоті ворота” (м. Київ)
СЦЕНОГРАФИ:
- Бабич Катерина, м. Київ, Київський академічний драматичний театр на Подолі;
- Апельт-Матвейчук Анна, м. Маріуполь, Донецький академічний обласний драматичний театр.