З 20 по 25 квітня 2026 року у Києві відбулася Школа театральної критики, яку організовувала Національна спілка театральних діячів України у партнерстві з медіа «Лівий берег» та Українським кризовим медіацентром.

На адресу Спілки надійшло 37 заявок (34 від жінок і 3 від чоловіків) з 14 міст та сіл України. Кураторка Ірина Чужинова зазначила, що було багато сильних заявників, тому обирати було доволі складно. У першу чергу при розгляді анкет зважали на досвід роботи учасників та учасниць у театральному секторі, на якість надісланих текстів, а також на мотиваційні листи. Ми планували обрати 10-12 учасників_ць, але, зважаючи на кількість зацікавлених, збільшили список до 14 осіб (але, ближче до дати проведення, одна учасниця не змогла приїхати).

Отже, у Школі взяти участь:

• Абамусова Дарʼя, театрознавця, м. Дніпро
• Антків Яна, театрознавця, м. Львів
• Зворигіна Наталія, журналістка, м. Запоріжжя
• Кирсенко Катерина , блогерка, м. Київ
• Колотеєва Аліна, журналістка, м. Львів
• Кукула (Новак) Ольга, редакторка, м. Івано-Франківськ
• Олійник Стефанія, музикознавиця, м. Київ
• Плахтієнко Аліна, музикознавиця м. Львів
• Реутова Ксенія, театрознавця, м. Київ
• Руденко Наталія, мистецтвознавиця, м. Берлін (Чернігів)
• Семенишин Мар’яна, критикиня, Київська обл.
• Тітарова Олександра, театральна критикиня, м. Київ
• Щокань Ганна, філологиня, м. Київ

Розпочалася Школа з вітання від Голови НСТДУ Богдана Струтинського, яке передала керівниця відділу зовнішніх комунікацій Спілки Ольга Байбак: «Школа театральної критики виникла в першу чергу на запит спільноти, яка все частіше нарікала на відсутність критичних матеріалів та рецензій на вистави у медіа. А другим поштовхом став Конкурс театральної критики «З гальорки», який організувало видання «Лівий берег», підсвітивши ряд проблем, які потребують обговорення. Тож наша Школа стала своєрідним продовженням цього проєкту і ми дуже раді, що нашу ініціативу підтримав «Лівий берег», а також Український кризовий медіацентр, який надав своє приміщення для проведення. Ірина Чужинова, яка є кураторкою Школи, сформувала дуже насичену програму, яка включає лекції, воркшопи, обговорення, практичні завдання та перегляди вистав. Тож бажаю учасницям плідної роботи та нетворкінгу протягом 6 днів Школи! Знайомтеся, спілкуйтеся, обмінюйтеся досвідом, ідеями та думками».

Після знайомства, першу лекцію провела редакторка відділу культури LB.Ua, культурологиня, яка спеціалізується на темі візуального мистецтва, культурних політик, реституції – Ксенія Білаш. Спершу вона розповіла про еволюцію критичних текстів від класицизму до наших днів. Розглянула роль критика в історичному контексті: на які критерії він опирався, в якому стилі писав та на яку аудиторію орієнтувався, а також як сприймав творця та його твір в різну добу. Окремо лекторка зупинилася на розвитку української критики ХХ-ХХІ ст. і перейшла до обговорення з учасницями хороших і поганих, на їхню думку, сучасних текстів про театр і мистецтво. Разом спробували описати об’єктивні параметри якості, поговорити, хто визначає критерії оцінювання, про інтонацію, стилістику, читабельність текстів.

Другу лекцію провела культурна журналістка, театрознавиця, медіаменеджерка Олена Мигашко. Вона розповіла про театральну критику у медіа – формати, цілі та продукти на прикладі іноземних медіа «The Guardian», «nachtkritik.de», «Exeunt» та інших. Разом з учасницями поговорили про театральну критику як частину медіаринку та рецензію як медіапродукт, навіщо тексти про театр редакторам нішевих, національних та іншого типу видань, про цільову аудиторію різних медіа та жанри текстів. Підняли проблему відсутності термінології, некоректного використання театральних термінів, про проблему театральної освіти. Наприкінці учасниці практикувалися у написанні заголовку та ліду до події, яку запропонувала лекторка.

Другий день розпочався з лекції про український театр після 2014 року кураторки Школи – театрознавиці, театральної критикині і кураторки, кандидатки мистецтвознавства в галузі сценічного мистецтва – Ірини Чужинової. Лекторка розповіла про низку змін, які відбулися в українських театрах, як змінилися театральні фестивалі. Також про кількість театрів в Україні, неймінг, напрямки діяльності, умови роботи та вплив зовнішніх обставин на них; як вплинув постмодернізм на українську драматургію: зміни тем, героїв, архітектоніки тексту тощо.

Друга лекція Ірини Чужинової була присвячена театральній методології, новій українській драматургії, документальному та постдокументальному театру, а також театру інтерпретації. Окремо лекторка зупинилася на виставах режисерки Рози Саркісян та перформансах Антоніни Романової, опері «Чорнобильдорф» Opera Aperta та роботі TanzLaboratorium. Після обіду лекторка з учасницями говорили про виставу «H-Efect» – методологію, складні теми, з якими працювали автори вистави, як вистава, створена 2020 року, сприймається у 2026. Аналіз постановки перейшов у обговорення того, як театр працює зі складними питаннями, що він замовчує і що спрощує. І, власне, як про це говорити театральному критику. Ввечері усі бажаючі мали можливість переглянути виставу «Три швидкі та модні в цьому сезоні перукарки» у Молодому театрі.

Третій день Школи театральної критики почався з лекції Ірини Чужинової. Спершу обговорили переглянуту виставу в Молодому театрі і учасниця Наталія Зворигіна зачитала уривок свого відгуку про постановку. Далі учасниця Наталія Руденко представила свою дипломну роботу про текст Антоніни Романової «Текст для театру». Після обіду лекцію провела журналістка, незалежна культурна критикиня, редакторка Анастасія Платонова, тема якої була «Засади та підходи в культурній критиці. Оптика культурного критика». Лекторка підсвітила основні виклики у роботі культурного критика, підняла питання, як працює професійне поле культурної критики. Вона поділилася інструментами налаштування оптики та запропонувала шлях формування засад критика. В кінці лекторка давала відповіді на питання учасниць. Завершився день аналізом вистави, яку запропонувала для обговорення кураторка Школи. Ввечері частина учасниць переглянула виставу «Brecht.Cabarett» Театру «Золоті ворота».

Четвертий день розпочався з семінару «Візуальна мова вистави: навіщо критику очі?» театрального художника, сценографа, педагога, художника-постановника Національного театру ім. І .Франка Петра Богомазова. Говорили про те, що відноситься до візуальних елементів вистави, про мову символів, поняття міфу, природу театру, зчитування вистав через коди. Лектор порадив для ознайомлення книги філософів Ралана Барта, Чарлза Сандерса Пірса та Умберто Еко, дослідниці театру Еріки Фішер-Ліхте. Далі було обговорення фото з вистав Ромео Кастеллуччі, Роберта Вілсона, Флорентіни Хольцінгер та інших постановників.

Наступний семінар провела кураторка Школи Ірина Чужинова. На ньому аналізували та обговорювали дві обрані вистави. Ввечері частина учасниць переглядала виставу «Brecht.Cabarett» Театру «Золоті ворота», а інша частина – передпоказ вистави «Санаторійна зона» Національного театру Лесі Українки.

П’ятий день розпочався з семінару Ірини Чужинової. Обговорювали запропоновані кураторкою вистави. Далі лекцію провела Анастасія Платонова. Лекторка розповіла про роботу критика з темами: основні принципи і засади, що треба тримати в фокусі. Про структуру тексту та основні етапи написання тексту. Окремо зупинилася на базових засадах як писати про культуру, зауважила на важливості саморедактури, обговорила з учасницями питання гонорару фрілансера. Потім ще один семінар провела кураторка Школи Ірина Чужинова. Аналізували обрані вистави: на що треба звертати увагу при перегляді, що важливе/цінне у переглянутих виставах, які питання залишаються або що не сприймається. Ввечері частина учасниць переглянула виставу «Санаторійна зона» у Національному театрі імені Лесі Українки.

Шостий день Школи почався з лекції «Зубата критика: як писати негативні рецензії» від головної редакторки журналу re/visions, критикині, редакторки, кінокураторки Дарії Бадьор. Говорили про роль і місце критика_ині в театрі, його/її професійність як межі, що він/вона може робити, а що ні, про розбудову і підтримку спільноти критиків, про конфлікт інтересів у театральному і культурному середовищі. Щодо роботи з текстами лекторка акцентувала увагу на дотриманні дедлайну здачі тексту, на читабельності текстів, детальній перевірці інформації, важливості влучних заголовків, на саморедактурі і самоцензурі. Окремо зупинилася на питанні «писати чи не писати про неякісні вистави».

Другу лекцію «Як писати про культуру так, щоб вас читали» провела журналістка, головна редакторка медіатаблоїду «Антоніна» та артоглядачка каналу «Еспресо» Лєна Чиченіна. Спершу вона розповіла про те, як виникла персонажка «Домогосподарка Антоніна», які теми висвітлює, на яких платформах та у яких форматах вона зараз існує. На лекції розбиралися, чому не так багато людей читає тексти про культуру, що хочуть читати та дивитися українці. Спробували знайти межу між популярними і некомпетентними текстами, чому багато матеріалів виявляються нецікавими або незрозумілими читачам. Окремо зупинилися на питанні цільової аудиторії критиків, журналістів, видань. Лекторка підкреслила, що після 2022 року тема культури остаточно перестала бути маргінальною і впевнено перетворюється на мейнстримну. Наприкінці дня підбила підсумки і підсвітила основні меседжі Школи театральної критики кураторка Ірина Чужинова. Подякувала учасницям за включеність і активну роботу протягом шести днів і вручила сертифікати.

Дякуємо кураторці Ірині Чужиновій, лекторкам Ксенії Білаш, Олені Мигашко, Дарії Бадьор, Лєні Чиченіній, Анастасії Платонові і лектору Петру Богомазову за те, що поділилися своїм досвідом і знаннями, порадами і натхненням, учасницям – за цікавість до проєкту, за бажання розвиватися і вдосконалювати свої тексти. Окремо хочемо висловити подяку Молодому театру, Театру «Золоті ворота» та Театру імені Лесі Українки за можливість переглянути вистави, а також нашим партнерам – медіа «Лівий Берег» та Українському кризовому медіацентру – за підтримку проєкту.

Відгуки:

Ганна Щокань, учасниця: «Завершився інтенсив Школи критики від НСТДУ (кураторка – театрознавиця, кандидатка мистецтвознавства Ірина Чужинова). Висновки. Культурні журналісти, критики, блогери і театри – всі існують в одному полі, але в різних реальностях. Дуже треба такі школи, а ще клуби, попойки, обмін мемчиками – все, що дозволить говорити і взаємодіяти. Зараз вийшло – за відчуттями, продуктивно. Заходити в інтенсиви такого типу – страшно. Всіх багато – з різним досвідом, беками. Страшно видатись дурним, неадаптивним, не відповідним своїй соціальній ролі. Мій страх перестав бути фізично нестерпним день на 4. Загалом це про шанс побачити ширше – всіх багато – різні досвіди і беки. Здається, відпускання страху може стати навичкою. Люди зі спільною любов’ю до театру – готове ком’юніті «своїх» – це про безпечний простір, якого зараз часто бракує. Словом, я втомилася як сабака, але маю зараз круте відчуття наповненості. Вдячність – окрема тема. Зокрема і за круту організацію й супровід Ользі Байбак, Вікторії Котенок. Фідбек: робіть такі курси, будь ласка, іще».

Мар’яна Семенишин, учасниця: «Минулий тиждень став чи не найбільший інтелектуальним викликом за останній рік для мене. Кожен день я дізнавалась щось нове, цікаве і несподіване. І це, звісно, багато що говорить про мої знання до Школи театральної критики від НСТДУ. Кожен день я підважувала свої уявлення про тексти і власне письмо. Передусім, кожен день я справді надихалась живильними розмовами та думками. Дякую!»

Ірина Чужинова, кураторка: ««Екологічна прото школа національно-патріотичного квір виховання театральної критики», яка тривала 6 днів в Українському кризовому медіацентрі, завершилася. Дякую всім, хто її створив! Учасницям, які інвестували свій час і довіру! Дякую лекторкам і лектору, без яких школа не школа: Ксенії Білаш, редакторці відділу культури LB, Олені Мигашко, театрознавиці і медіаменеджерці, Анастасії Платоновій, журналістці та культурній критикині, Петру Богомазову, художнику-сценографу, Дарії Бадьор, редакторці журналу re/visions, Лєні Чиченіній, авторці блогу «Антоніна», журналістці. Дякую організаторкам: Ользі Байбак та Вікторії Котенок (Національна спілка театральних діячів України). За моїми передчуттями з цього вийде щось хороше. Спільнота розмаїття».

Ксенія Реутова, учасниця: «В першу чергу забираю репліку Іри Чужинової про «бути чесним з собою та розуміти для чого відкриваєш рот» – це не тільки про критику, це взагалі. Також беру на озброєння запитання, які варто ставити собі, аналізуючи текст вистави і корпус літератури, яким з нами поділилася Іра. Плюс пораду розбиратися глибоко в складній документації, в законах. Від лекції Ксенії Білаш беру короткий екскурс в історію критики з прізвищами, які або варто освіжити в пам’яті, або, нарешті, познайомитись. З лекції Лєни Мигашко беру моніторинг різних медіа, які пишуть про культуру в різний спосіб для різних аудиторій. З лекції Петра Богомазова беру підходи до аналізу візуального в театрі. З лекції Анастасії Платонової беру усвідомлення що «ваша експертиза – це ваша ж відповідальність» і що в будь-якій темі, про яку пишеш, треба копати глибше і ширше, ніж це потім буде висвітлено в тексті. В цілому беру розуміння, що підвищення кваліфікації (обізнаності) в різних сферах – мистецькій, соціокультурній, політичній – має стати стилем життя, режимом існування, бо від цього залежить і оптика, і можливість аналізувати, і розуміння як це написати і для кого».

Олександра Тітарова, учасниця: «Насправді, ця школа – своєрідний спортзал для мозку. Дуже багато інформації, думок і досвіду. Зі свого боку, це список імен, літератури та джерел, які кожен/-на спікер/-ка надавали під час своїх доповідей. Після школи звісно хочеться повернутися до письма, мене дуже потішила розмова з Дарією Бодьор та щиро вражала аналітика вистав від Ірини Чужинової. Тому досвід негативної критики, яку я писала до відвідин цієї школи, очевидно у мене дуже зміниться. Для себе я трохи більше розширила думку, що є критикою. Оскільки я серед театральних практиків, то неодноразово чула, що це мертва справа. Натомість, ця школа дала мені багато відповідей. Знання отримані у цій школі для початку я спробую використати на фестивалі «Точка відліку», який організовую у серпні 2026 року. Саме там ми будемо проводити обговорення та дискусії про сучасний театр ляльок в Україні, а також у співпраці з Чехією. З цієї школи я почерпнула чимало питань, які підніму й на фестивалі. І, звісно, для мене найбільшим викликом лишається питання, де писати критику. І буду відвертою, я після школи поставила під сумнів свої здібності. Але певно це хороший процес переосмислення своєї роботи».

Ольга Кукула-Новак, учасниця: «Щоб розуміти театр і писати про вистави, потрібно набагато більше, ніж знання з театрознавства. Але загалом забираю з Школи нові знайомства».

Яна Антків, учасниця: «Забираю з собою коло контактів, сформовану спільноту, досвід комунікації з топовими спікерами, практичні поради щодо написання арткритики. Для мене важливим стало проговорення очевидного – візуальної мови вистав, підхід до написання тексту. Усвідомлення, що театральний критик це не тільки про театр, це спектр володіння різними кейсами – історією візуального мистецтва, політологією і всього, що нас оточує. Самоосвіта – база. Не боятись сказати собі «я не знаю», бо це крок до усвідомлення свого шляху».

Стефанія Олійник, учасниця: «Щиро дякую! Для мене це був не просто досвід дуже інтенсивного навчання і нетворкінгу, але й можливість відрефлексувати щодо своєї кар’єри і шляхів особистого розвитку. Величезна вдячність Ірині, запрошеним спікерам та нашим чудовим організаторкам Олі та Вікторії».

Аліна Колотеєва, учасниця: «Я почала дивитися на театр з іншого боку – глобальніше. Мене навчили бачити загально і зчитувати головні ідеї, тож тепер набагато легше прив’язати текст, який хочеться написати, до контексту життя і обставин, у яких ми живемо».

Наталія Зворигіна, учасниця: «Щаслива бути причетною! Дякую за науку! Мені «перепрошили» операційну систему. Як для людини, яка звикла працювати з юридичними фактами та газетними дедлайнами, Школа театральних критиків стала для мене справжнім майданчиком для деконструкції сенсів. Мій головний інсайт: критика сьогодні – це не суддя «високого мистецтва», а модератор суспільної дискусії . Ми маємо розглядати виставу не лише через естетику, а через те, як вона резонує з травмами, ідентичністю та болем сучасної України. Школа навчила мене, що переказувати сюжет – це моветон. Я забираю з собою правило: шукати «чому» і «навіщо» . Чому цей текст поставлений саме зараз? Навіщо режисер обрав саме таку візуальну мову? Ми маємо писати не про те, що ми бачили, а про те, чим це є для глядача в контексті деколонізації та війни».

Аліна Плахтієнко, учасниця: «Це був фантастичний досвід! Щиро дякую організаторам і неймовірним лекторам».