8 травня 2017 року виповнюється 100 років від дня народження Данила Лідера
Данило Лідер – художник театру
Д. Лідер біля макету
“Сценографія — це кодова система. Це методологія. Це дійсне вживання в пропоновані обставини п’єси, ролі. Особистісне вживання, не розумом, не головою»
Данило Лідер
Данило Лідер (1917-2002 рр.) – народний художник, лауреат Національної премії України та Премії імені Т. Шевченка. Протягом 25 років був головним художником Національного академічного драматичного театру імені І. Франка. Оформив понад 150 вистав.
“Здрастуй, Прип`ять!” О. Левади, Театр ім. І. Франка, 1974
З ім`ям Данила Лідера пов’язаний початок нового періоду української сценографії – періоду дієвої сценографії. Знакова постановка «Ярослава Мудрого» І. Кочерги у Театрі ім. І. Франка (1970, реж. – Б. Мешкіс) ознаменувала ці зміни. Лідер завжди вважав, що оформлення має бути не просто фоном, а певним дієвим героєм вистави.
Ще одна постановка – «Здрастуй, Прип`ять!» О. Левади (1974, Театр ім. І. Франка, реж. – С. Сміян) – закріпила цю тенденцію. Він поєднав на сцені будівельний майданчик електростанції, де працюють зварювальні апарати та квітучий сад, який проявлявся ніби всередині урбанізованого міста, нагадуючи про українську природу. Вдале освітлення розмежовувало два протиставлені образи. Слід зауважити, що це було передбаченням майбутньої Чорнобильської трагедії.
Дилогія “Макбет – Кар`єра Уї”, макет
Дилогія “Макбет – Кар`єра Уї”, ескіз
Філософська домінанта Лідера найбільше розкрилася у шекспірівському матеріалі. У постановці «Макбета» (1977, реж. В. Булатова, Хмельницький облмуздрамтеатр ім. Г. Петровського, нині – імені М. Старицького) каналізаційні люки були водночас і військовими щитами, і тарелями, з яких їдять і в яких миють руки. З них же, немов із урбаністичного підземелля, з`являються відьми. Тринадцять відьом, обмотаних довгим ганчір`ям, що схоже на величезне павутиння.
Сценограф задумав сценічний простір«Короля Ліра» (Малий театр, Москва, 1979, реж. – Л. Хейфець) вільним від побутових деталей. Геометрична перспектива у вигляді багатьох прямокутників різного розміру – від величезного, у розмір сцени, і до найменшого на заднику – виглядала космічно. А шкатулка в руках у Ліра (міні-модель такого самого світу, складеного із прямокутників) була втіленням маленького людського життя (мікрокосму) у співвідношенні із величезним Всесвітом (макрокосмом). На жаль, режисер майже нічого не залишив від задуму художника у виставі.
Лідер – великий Вчитель
«Процес виховання театрального художника, як, в принципі, і художника взагалі, на мій погляд, вміщує в собі два принципових моменти: формування особистості – творчої, людської, громадянської, і оволодіння професією – комплексом знань, навичок, і майстерності, необхідних для роботи в театрі».
Данило Лідер
Данило Лідер викладав в Київському державному художньому інституті (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) з 1975 по 1980 рік, а пізніше, у 1990 рр. відкрив власну студію. Сформувалася справжня «школа Лідера». Його учні сьогодні є потужним ядром української сценографії.
“Король Лір” В. Шекспіра, Малий театр, Москва, 1979, ескізи
Основні постулати, яким навчав Данило Лідер:
- «Нічого не вигадуйте»;
- «Не думайте головою»;
- «Не вмикайте логіку – придумати мистецтво неможливо».
Учні про Данила Лідера
Андрій Александрович-Дочевський, головний художник Національного академічного драматичного театру імені І. Франка (рік випуску -1983):
«До кожного він мав свій ключик. Лідер дійсно робив те, що має робити педагог. Він розчинявся у світі студента і намагався виявити його особистість. Він дуже ретельно відчував, що являє собою людина. У кожного був свій шлях до Лідера, він був складною людиною, принциповою, з німецькою психологічною конструкцією. Якщо він когось викреслював зі свого спілкування, то робив це назавжди».
«На той час взагалі ідея була важливіша за естетику. Він пропонував ідею проникнення в конфлікт п’єси і вираження її пластичними засобами. Згодом з`явилася теорія Малого і Великого світу».
«Закінчувалося навчання в учбовому закладі, але далі продовжувалися бесіди, тому що залишалося одне коло спілкування».
«Школа Лідера – це колосальна методика. Я притримуюся її у власній педагогічній практиці, але, звичайно, завдяки своєму життєвому досвіду, я її трохи переінакшую».
“Таке довге, довге літо” М. Зарудного. Театр ім. І. Франка, 1974, макет
Володимир Карашевський, головний художник Київського академічного Молодого театру (рік випуску – 1980):
«Спеціального навчання не було. Лідер вважав, що це має відбуватися непомітно. Він багато нам пояснював, але ніколи не нав’язував. Завжди прагнув відшукати індивідуальність, завжди з цікавістю вислуховував наші вподобання. Але одночасно і для себе від нас брав щось корисне. Для нього важлива була сама розмова, в якій шукалася істина. Лідер називав це енергетичним полем».
«Я був у нього підмайстром, паяв, виконував різні технічні роботи і паралельно мав можливість спостерігати всю внутрішню кухню нашої професії. Я допомагав робити макет, потім був на монтуванні, на репетиціях. Він долучав до своєї роботи студентів. Звичайно, залучити всіх було фізично неможливо».
«Під час уже наших сумісних виставок, він нам казав так: я вам вже не вчитель, я вам – друг. Він по характеру був інтроверт: у роботі намагався бути один, хоча завжди був відкритий для спостереження. Але, звичайно, навколо нього було завжди багато людей. Спілкувався він загалом із людьми театру».
«Він створював протекцію у різних театрах для своїх студентів. Але це не був блат, адже ми потім намагалися викладатися по максимуму, щоб не підвести його. Але він завжди казав, щоби ми не боялися ризикувати, і не боялися провалів. Головне, щоб продовжувалася робота».
«Для мене школа – це всезагальне магнітне бажання бути разом у цій справі. І прозвучало це завдяки Лідеру, який нас об`єднав. Ми завжди хвалилися тим, що ми учні Лідера».
Ігор Несміянов, працює у Київському академічному театрі на Лівому березі Дніпра та Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки (рік випуску – 1977):
«Лідер працював так: обговорювалося те, чого хоче студент, яку він п’єсу прочитав. Він ніколи не нав’язував драматургію. Коли п’єса була обрана, він чекав твоїх пропозицій. А коли ти вже щось пропонував, він питав для чого це або це? Але ніколи не говорив як треба, просто намагався допомогти прийти до правильного вирішення».
«Лідер – це не той, хто вчив робити нас копії своїх робіт, він шукав індивідуальне в кожному учневі».
«Деякі люди, бачать діаманти, але все одно шукають в них лайно. А Лідер завжди казав, що треба навпаки в лайні шукати діаманти. Для нього дуже важливо було відчувати конфлікт. Він навіть казав, що якщо немає конфлікту у п’єсі, то вигадайте його».
«Він не займався дизайном, не вимагав від нас зробити якусь прикольну штуку для сцени. Для нього не існувало місця дії, було тільки місце життя. Це сценічна атмосфера театру, в якій живуть персонажі вистави».
«Я навіть думаю, що завдяки Лідеру я полюбив професію сценографа і не втратив інтерес до театру. Він для мене не лише педагог, і навіть не просто Майстер, чи Вчитель, він – Батько».
Колеги про Данила Лідера
Корнеєнков Олександр – начальник бутафорського цеху Національного академічного драматичного театру імені І. Франка:
«Лідер був чудовою людиною у всіх відношеннях. Він сам приходив у цех, міг показати, як і що треба зробить. Найголовніше – це його серйозне відношення до роботи. Він завжди був простий у спілкуванні з людьми, без будь-яких поз чи п’єдесталів. Душевний, навіть сором’язливий. З ним хотілося спілкуватися, щоб щось взнати, для нього все хотілося зробити якісно».
«Лідер не був багатослівний, більше тримав у собі. Мав кілограм думок і одне слово, зате виважене і обдумане слово. Вважав так: якщо художник починає ставати заробітчанином, він перестає бути художником. Гроші любить не потрібно, ними треба користуватися».
“Вишневий сад” А. Чехова, Театр імені Лесі Українки, Київ, 1980, ескіз
Калініна Ольга – працівниця цеху Національного академічного драматичного театру імені І. Франка:
«В нього на сцені не було жодної зайвої деталі, все було продумано. Не було простого прикрашання сцени у виставі, а була думка. Не просто красива естетика, скоріше крізь оформлення виливалася сама суть вистави. Він допомагав драматургу і режисеру одразу передати настрій».
«Коли я прийшла в театр дуже молодою, мене вразило, що людина з його досвідом спілкується зі мною на рівних. Він був настільки пропитаний любов`ю до своєї роботи, що в нього не вистачало часу займатися життєвими дурницями – плітками, заздрощами, або чванством. Він консультувався зі мною, як краще зробити ті чи інші речі. Він ніколи не нав’язував. Ніколи не казав: «Зробіть це, бо мені так потрібно, я так хочу». В Лідера все було продумано. Завжди лаконічність, вижимка головного і цілісність».
«Він слідкував за виставою після прем’єри. Було три людини, які постійно слідкували: сценографи Данило Лідер, Федір Нірод і режисер Володимир Оглоблін. Вони перевіряли, щоб все було готово, наче в перший раз, наче на прем’єрі».
Лілія Бевзюк-Волошина,
начальник відділу інформаційного забезпечення та комунікації НСТДУ