Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва

Сергій Васильєв
Спершу вистава взагалі здається пустощами, безтурботною, веселою грою з класичною комедією, бульбашками фантазії навколо неї. Згодом, коли у виставі раптом виявляться гіркі, а часом і трагічні нотки, усвідомлюєш, що все показане на сцені – не лише свято стилізації та театральності. А отже нібито відірвана від нинішніх часів історія в багатьох нескінченних варіаціях досі повторюється майже не кожному домі.

Олег Вергеліс
На матеріалі популярної мольєрівської комедії О.Дмитрієва творить чарівний декоративний фарс із актором-бенефіціантом у ролі Аргана (В’ячеслав Гіндін). Хоча художнє лідерство в цій постановці – не за сумлінними харківськими лицедіями, а за художником – Наталією Денисовою.

Ганна Веселовська
Режисерка О. Дмитрієва та художниця Н. Данилова – мисткині, які відзначаються вишуканим смаком, відчуттям художнього стилю, тому їхнім виставам, зазвичай, притаманна художня повноцінність і естетична довершеність. «Уявний хворий» не став винятком.

Анна Липківська
Для О. Дмитрієвої властива концепція такого театру, де у ролі ляльок виступають, насамперед, персонажі-актори. В «Уявно хворому» цей ефект підсилюється тим, що костюми акторів та предметний світ вистави уніфіковані у фактурах та кольоровій гамі, причому костюми однотонні, криноліни та широкі камзоли «сплащені», наче у 2D, і це (враховуючи переважно фронтальні мізансцени) робить картинку більш двовимірною, ніж тривимірною – ніби вся вистава «вийшла» з того макету театральної «коробки», який фігурував у сцені знайомства Клеанта з Анжелікою.

Людмила Олтаржевська
Людина справжня і та, якою вона хоче постати перед іншими, що для неї вимушене – брехня чи щирість? Комедія Мольєра – мов битва характерів, протистояння двох «я» в одній тілесній оболонці. Раунд за раундом Дмитрієва виводить на сцену-ринг, окреслену металевим колом, героїв на чолі найголовнішим комедіантом – Арганом. Ляльки на сцені відсутні взагалі, замість цього неодмінного атрибуту лялькового театру – лише окремі фрагменти, маски, предмети. Спектакль починається сном-жахом головного героя, в якому його страхи нахабно водять хороводи навколо ліжка, а завершується всепереможно-єднальною спільною сценою. Між ними – тривалий, кумедний, часом задовгий (коли очевидні речі повторюються знову і знову) шлях Аргана та його рідних до порозуміння.

Яна Партола
Герої мольєрівської комедії у прочитанні Оксани Дмитрієвої постають на сцені у раблезіанському звучанні. В’ячеслав Гіндін створює образ примхливого дивака, який начебто стурбований своїм здоров’ям. Але весь час не полишає відчуття, що він лише грає, удає з себе хворого. Ніби лише хоче подивитися – до якої межі його рідні дозволять йому дійти у своєму безглузді, наскільки вистачить їх терпіння. Це людина, що вигадала свої псевдохвороби через брак справжньої любові або через неспроможність роздивитися справжню любов ближніх та відчути смак до життя.

Алла Підлужна
Акторський ансамбль діє наче злагоджений механізм музичної шкатулки, фігурки з’являються кожна у свій момент і чітко виконують певне завдання, довершена акторська еквілібристика! Виразним іронічним образом врятування від усіляких хвороб стає клізма, яку шарлатани-лікарі прописують хворому в усіх випадках. Кола рятівних клізм наче дитячі гумові кульки переміщаються у повітрі… Цей спосіб очищення – насмішка над методами лікування лікарів в усі часи!

Анна Ставиченко
Мольєр для багатьох театрів світу давно став своєрідною перевіркою на наявність комедійного дару як у режисера, так і у виконавської команди. Вистава Оксани Дмітрієвої цю перевірку безперечно пройшла, представивши хрестоматійний твір в усій повноті його гумору, за яким є місце і галереї людських вад, і страху самотності, і щирому людському теплу.