ГО «Open Opera Ukraine» (м. Київ)

Анна Ставиченко
Постановка «Дідони та Енея» є знаковою подією для українського мистецького простору. Завдяки діяльності творчої формації Open Opera Ukraine українська публіка нарешті отримує доступ до барокової музики, виконуваної в наближеній до аутентичного звучання манері, з використанням копій інструментів, на гучність та тембр яких орієнтувався композитор, та з дотриманням відповідної стилістики вокалістами. Завдяки цьому українська оперна культура не лише поповнюється надзвичайно важливим та багатим пластом, яким є опера бароко, а й розширює виконавське та слухацьке уявлення про стилістичне розмаїття, притаманне оперному жанру.

Ганна Веселовська
Режисер Тамара Трунова разом із диригентом Назаром Кожухарем, хормейстером Наталією Хмілевською, художниками Максимом Кунцем та Христиною Корабельниковою, керуючись законами синтезу мистецтв у музичному театрі, створили цілісний мистецький продукт. Показовим є те, що при колосальній увазі до барокового музикування, вони не залишилися байдужими до дієвості та видовищності вистави – і це при тому, що спектакль розігрується не в театральному просторі, а на пристосованому майданчику.

Любов Морозова
Взявши до уваги те, що опера написана для 13-річних школярок – випускниць дівочої школи Джозіаса Прайста в Челсі – і тому є досить цнотливою, Тамара Трунова знайшла спосіб зробити оперу пристрасною, але без надмірного еротизму. Звісно, оперний жанр – це «вузький коридор», адже від виконавців вимагається неухильне слідування за партитурою, але у даному випадку режисерська трактовка оригінальна і дуже сучасна.

Сергій Васильєв
Постановочна техніка Т. Трунової аскетична, але надзвичайно точна і вигадлива. Обмежуючись фактично невеликим помостом із колодязем-воротами до Аїду, звідки з’являється й бурлескна, із чоловічими манерами чаклунка, екраном з погідним морським пейзажем, а також прийомом ханаміті («дорогою квітів» з театру Кабукі), вона примудряється будувати виразні, багатозначні мізансцени, прекрасно вписує в структуру вистави і примушує постійно рухатися хор. Зрештою, треба віддати належне Тамарі Труновій у вмінні «розбурхати» актора. Принаймні, тихий зойк Дідони в спину Енея, котрий її полишає, справляє емоційне враження навіть сильніше за її арії.

Анна Липківська
Якщо «великий» оперний театр в Україні в цілому (зі своєю статичністю, «фронтальністю» та монументальністю) відчутно застряг десь у 50-х роках ХХ ст., то «Дідона та Еней» за своєю естетикою безумовно належить до «поточного», ХХІ ст. Автори та виконавці цього проекту – молоді митці, яким – за рівнем й характером сценічного мислення та виконавської майстерності – належало б презентувати своє мистецтво на кращих театральних сценах, а не працювати «безхатченками». Це потрібно не лише їм, а й українській музиці й музичному театрові в цілому, якщо останні хочуть жити й розвиватися, а не лише тішитися колишніми здобутками.