25-29 вересня завдяки підтримці Українського культурного фонду відбувся унікальний навчальний проект – Лабораторія перформативних медіатехнологій «i-Reflections Lab: особистість у медіпросторі».
Участь у ньому взяли 20 учасників (хоча на початку передбачалося відібрати лише 15 кандидатів) з понад 43 бажаючих (список учасників доступний за посиланням).
«Було дуже багато цікавих заявок, тому довелося збільшити кількість бажаючих. Ми говорили про те, що орієнтуємось на режисерів, художників, відеооператорів, фотографів, перформерів, акторів. І саме таку групу ми й отримали. Київ як завжди лідер серед охочих взяти участь, але й інші міста були досить активними, тож географічно нам вдалося охопити майже всю Україну», – Ольга Байбак, начальник відділу зовнішніх комунікацій НСТДУ, куратор проекту.
Проект мав декілька етапів:
перший – це 3 дні інтенсивного навчання під керівництвом педагога Марії Пяткової (Берлін, Німеччина) – перформера, хореографа та режисера мультимедійних проектів з багаторічним досвідом створення танцювальних, імпровізаційних та медіа-вистав по всій Європі; майстер-класів від медіахудожника Євгена Ващенка та художника зі світла Євгена Копйова (Київ, Україна);
другий – створення власних робіт на тему особистості у медіапросторі та відкритий показ перформанс-робіт, які і стали результатом навчання.
«Ідея була в тому, щоб впровадити мультимедійні технології в театр, оскільки це досить рідкісне явище саме в сучасних драматичних театрах, а вони мають досить великий потенціал в контексті реалізації вистав та креативних проектів. Чому лабораторія називається «i–Reflections»? Тому що хотілося присвятити навчання і дослідження тематиці рефлексії особистості у медіапросторі, в контексті змін нашої особистості в процесі самоідентифікації у соціальних медіа. Так і народилася сама концепція», – Марія Пяткова.
Протягом воркшопів учасники працювали з проекціями, камерами і сенсорами, знайомилися з сучасними техніками відео та фотозйомки, програмуванням візуальних ефектів та технологією захоплення руху (Motion Tracking): «Всі дуже активно включилися, підходили вивчали матеріал… Вчора навіть було здивування, що проекцію можна робити не лише на екрани, а й на будівельну сітку», – Ольга Байбак.
Результатом лабораторії став відкритий показ перформанс-робіт «i-Reflections», так звана підсумкова робота навчання. Протягом двох годин у Інституті проблем сучасного мистецтва (партнера проекту) учасники демонстрували набуті вміння у власних медіаінсталяціях на теми, пов’язані з цифровою репрезентацією особистості.
Замість запланованих 4-5 фінальних робіт, було реалізовано 10 перформансів та інсталяцій. Учасники працювали як індивідуально, так і в групах по 2, 3 і 4 особи. Дехто взяв участь в реалізації кількох робіт. Були використані різні види проекції, опрацьовані теми, що торкалися не тільки особистості в медіапросторі, а й питання екології, свободи вибору, гендерні питання тощо. Крім того, відвідувачі показу могли самостійно познайомитися з такою технологією як Kinect.
Марія та Євген часто торкалися питання фінансового боку застосування медіатехнологій, доводячи, що багато з них є доступними для театрів.
«Цінність цього проекту полягає у тому що у людей народилися ці ідеї і волею долі їм подарована можливість їх реалізувати». В рамках Лабораторії народилися такі роботи:
«ФантоМИ?», перформативне дійство | Учасники: Таїсія Мельник, Володимир Сікач, Олександр Співаковський, автор ідеї
Відносини двох, у які втручаються фантоми минулого. Розглядається проблема переходу на новий етап, роль набутого досвіду, потреба прийняття партнера без власних додаткових нашарувань.
“i- soil” | Художниці проекту: Анна Мансурова, Анна Мотика, Анастасія Чалчинська
В епоху масового споживання ми ставимо собі питання про цінність та значимість предметів, про те, на скільки гнучко ми можемо підійти до їх функціональності. Розмірковуючи на тему recycling, повторного використання і осмисленого споживання, художники проекту “i- soil” звертаються до незвичайної алегорії утилізаторства як базису / ґрунту для чогось нового, перш за все, нового сприйняття звичних речей.
«Баланс», перформанс | Учасники: Таїсія Мельник, автор ідеї; Володимир Сікач, Олександр Співаковський, Ольга Турутя-Прасолова
Просторове, об’ємне розуміння балансу у розмаїтті взаємин, реакцій, ставленнь. Дослідження досягнення рівноваги у формуванні стосунків, взаємодії з іншими, природою, світом, медіа. Спроба творити можливість гармонійного співіснування.
Арт – медiа, інсталяція | Автор: Анна Апельт-Матвейчук
Інсталяція є роздумом автора на тему: особистiсть в медiапросторi або медiапростiр в особистостi?
«Планета Пластик», перформанс | Учасники: Іларіон Іванов, Андрій Савіних, Олена Тукало
За 60-70 років людство зробило більше 8 млрд тонн різних пластиків, велика частина яких все ще існує на планеті. Пляшки з-під питної води – найпоширеніший вид пластикових відходів. У 2016 році по всьому світу було продано близько 480 млрд пляшок, це по мільйону пляшок в хвилину.
За приблизними оцінками, щорічно близько 10 млн тонн пластикових відходів виявляється в океані. До 2050 року в океані буде більше пластика, ніж риби.
Середньостатистична людина виробляє 2 кг сміття кожен день.
«Домострой», відеоінсталяція | Автор: Анна Василіогло
У цій роботі, досліджуючи особистість в медіапросторі, мені хотілося б трохи більше зануритися в питання гендерних стереотипів і патріархального ладу суспільства. Я задаюся питанням, як змінилося місце жінки в соціумі з часів Домострою? Концепція «Домострою» як зводу правил буде представлена за допомогою проекційної форми «будинок» і закадрового голосу.
«Beauty sound machine» | Автор: Вероніка Захарченко
«Я вважаю, що ми не чуємо нічого, поки воно не прозвучить». Джон Кейдж
«Модель N», перформанс | Учасники: Наталка Гуріна, Катерина Кучер
Досліджуємо тему впливу медіа на тіло як образ, ідею про красу. Моделювання іконічності у віртуальному середовищі.
«Зона безконтрольного вибору», перформанс | Автор: Ольга Турутя-Прасолова
Чи є вибір свідомим взагалі? Які критерії впливають на нього? Якими візуальними ознаками ми користуємось, роблячи вибір? Чи є він свідомим? Можливо, це неконтрольована дія, що опирається лише на інтуіцію. Або щось інше…
«Максим» | Учасники: Дмитро Захоженко, Діана Ходячих, Максим Булгаков
Іммерсивна інсталяція “Максим” дає унікальну можливість зануритися у життя Максима. Разом із Максимом поїздити у метро, сходити до спортзалу, поїсти, заснути, прокинутись, помитись у душі, подивитись фільми для дорослих. Команді проекту довелось три місяці жити разом із Максимом, досліджувати кожен аспект його життєдіяльності, щоб створити цей проект. “Це безкінечний діалог, що я веду із Максимом, а насправді із самим собою” діляться з нами глядачі. “Перше про що я подумала – це інсталяція про Максима, але насправді це виявилось чимось набагато більшим. Це дослідження самотності, щирості, ніжності, що є в кожному.” Д. Ходячих одна з творчинь проекту. Дивлячись на Максима ви зазираєте в очі самому собі.
Опанування медіа технологій, що активно почалося і впроваджується в аудіовізуальному мистецтві, є актуальним і для українського перформативного мистецтва. З одного боку, нові технології вже давно стали невід’ємною частиною деяких, але нечисленних українських постановок, з іншого – спостерігаємо вкрай обережне ставлення до медіатехнологій з боку багатьох творчих колективів.
В рамках проекту Спілкою було проведено опитування щодо використання медіа технологій у театрі. Найбільш поширеним є використання прямої (рідше, зворотної) проекції, в тому числі кілька опитуваних повідомили, що працюють з 3D маппінгом. Також використовують проекцію відео та фото в реальному режимі. Завдання, які виконує проекція – позначення місця дії (найчастіше), відображення внутрішнього стану героя, створення атмосфери. Серед проблем були названі брак спеціалістів, недостатнє технічне обладнання або непристосованість приміщення, недостатнє фінансування і найчастіше – брак знань про технічний бік, а звідси – і не розуміння варіантів використання медіатехнологій. Також, слід відзначити і те, що як серед опитуваних, так і серед заявників були ті, хто зрозумів «медіатехнології» як «соціальні медіа» і писав про комунікування зі ЗМІ та роботу у соціальних мережах. Оскільки ці відповіді не були поодинокими, варто припустити, що така плутанина є типовою для певної кількості театральних працівників.
Голова НСТДУ Богдан Струтинський зауважив, що такі проекти варто продовжувати: «Сучасне медіамистецтво перестає бути «фоном» для акторської гри і тяжіє залучення виконавця у взаємодію зі створеною за допомогою технологій новою реальністю. Все це дозволяє подивитися на виконавське мистецтво під новим кутом, ставити та вирішувати питання, які є наразі актуальними. Сьогодні досить невелика група українських митців активно використовує у своїй діяльності медіатехнології, проте запит на опанування ними досить великий. Команда Спілки завжди відстежує фідбеки і результати своїх проектів. І якщо є запит на повторення – ми це робимо, тому більшість з них стають постійними».
НСТДУ висловлює щиру подяку Ураїнському культурному фонду за довіру та підтримку в реалізації важливого проекту та партнеру – Інституту проблем сучасного мистецтва за допомогу в реалізації i–Reflections Lab.
Фото: Artem Galkin та Daryna Deineko-Kazmiruk.
Відео: Влад Пустовіт