Чернігівський обласний театр ляльок ім. О. Довженка

Ганна Веселовська
Казка Н. Шейко-Медведевої про Ангелика, який загубив зірку, доволі лаконічна за змістом. Вона є мінімалістичним і стилістично дуже сучасним твором, генетично пов’язаним із сюрреалізмом. Тут немає звичних для казок звіряток, а є якісь дивні хлопчаки, дивна бабуся та її не менш дивний онук. Актуальність постановки саме цього твору полягає щонайменше в тому, що тут діють персонажі із нашого сьогодення, нехай навіть трохи гіпертрофовані.

Сергій Васильєв
Тут все щиросердно і простодушно, і саме ця інтонація найбільше полонить у цій роботі. Попри свою позірну простоту, це дуже витончена, а в чомусь навіть новаторська річ.
Насамперед варто відзначити сценографа та художника по костюмах Олену Загребіну. Цей арт-брют, де в розписах декорацій використано малюнки 9-річного хлопчика Нестора Семенченка (носії цього стилю – саме діти та душевнохворі, що часто ховаються в хворобу від нашої дорослості), безперечно, її заслуга, як і ангел, що являється сучасній малечі космонавтом у скафандрі і з срібними крильцями.
На відміну від десятків вистав для дітей, де дорослі дяді та тьоті удають з себе дітей, в «Ангелику…» актори в доброму розумінні слова впадають у дитинство. Не випадково, здається, в залі під час вистави не чути жодного вереску, ниття, перешіптування, до якого ми звикли у театрі ляльок. І ця тиша – справжня нагорода театру, де діти, нарешті, впізнають і осягають себе.

Майя Гарбузюк
Вистава пропонує сучасну інтерпретацію традиційних уявлень про світ янголів, створюючи конфліктне середовище поміж світом світлих думок й добра (Ангелик) та суєтним світом нашої буденності (Бабуся, нечемний онук, поліціянт тощо). Водночас і у світі щоденному постановник В. Гольцов вбачає особливу красу, подаючи його засобами яскравої театралізації, відриваючи від натуралізму, побуту, демонструючи дітям можливості театру-гри, театру-буфонади.
Вистава цікава тим, що поруч із дидактичною метою, переслідує суто мистецьку, художню ціль – змоделювати світ, що найдалі відбігає від правдоподібності, збагативши його часто ірреальними, парадоксальними, по-дитячому щирими й наївними образами й візуальними темами. Це привчає дітей до неілюзійної мови театру та по-новому розкриває його креативний потенціал.

Анна Липківська
Не декларативно, а креативно, в ігровій формі впровадити важливі ціннісні настанови – саме те, що має робити театр у виставах для дітей. Чернігівський театр ляльок ім. О. Довженка продемонстрував саме такі підходи – і досягнув мети (не втративши при цьому своєї «лялькової» природи), що варто поставити за приклад і іншим.