Дніпровський міський театр ляльок «Театр актора і ляльки»

Сергій Васильєв
Мабуть, головний позитивний аспект цього дійства – включення до репертуару Дніпровського міського театру ляльок «Театр актора і ляльки» вистави українською мовою. Для істотно зросійщеного міста це, справді, вчинок. Тим більш, що свою патріотичну позицію театр демонструє вже навіть в інтродукції, де актор-ведучий, навіть ще не привітавшись з глядачами, з ентузіазмом дякує Бога за те, що «народився в Україні».

Ганна Веселовська
Автор інсценізації Роман Гребенюк, він же і режисер, «нарощує» на доволі примітивний сюжет чимало міні-сюжетиків, які розкривають позитивні та негативні риси українського менталітету. У цьому «нарощуванні» чимало іронії і сарказму: через різні ігрові ситуації постановник показує, як сучасні українці все ще залежні від правічних звичок і ніяк не можуть стати справжньою модерною нацією. Ми одночасно гостинні і скупі, працелюбні й ліниві, правдолюби й брехливі. Ці якості переплітаються в нас і не дають можливості суспільству розвиватися якісно, воно наче весь час зав’язає у тисячолітніх чорноземах.

Анна Липківська
Четверо акторів зображують мешканців казкового села – і відкритим прийомом розігрують казку про козу, аби розважити прибулих гостей. На початку вистави це виглядає доволі примітивно, але по мірі розгортання сюжету – вирівнюється за рахунок насичення ігровими моментами, доволі дотепно вигаданими та втіленими.
Усе це скидається на такий собі вітчизняний варіант театру Кабукі: канва – незмінна, творча свобода можлива лише у нюансуванні.

Яна Партола
Вистава цілком відповідає заявленому жанру – український лубок. Художнє оформлення відтворює атмосферу ярмарку, функціональне і символічне; легкозмінні елементи декорації швидко трансформують простір у нове місце дії. Строката кольорова гама візуально-прострового вирішення нагадує клаптикову ковдру в етнічному стилі, природні матеріали костюмів, ляльок та інших об’єктів анімації створюють гармонійний ігровий простір.

Алла Підлужна
Оригінальність режисерсько-сценографічного задуму полягає в тому, що на нібито знайомому матеріалі відомої казки і у традиційній манері її втілення виникає, у певному сенсі, щось нове, свіже, творче, небанальне. Таке відчуття відразу налаштовує маленького глядача на позитивне сприйняття, бо наявні щирість і відкритість сценічного звернення до нього.
Цією виставою театр переконує, що традиційний театр ляльок може бути не «нафталінним», а «свіжим», з вигадкою, з тонким відчуттям часу і сучасних потреб дитячої аудиторії. Таким, що здатен зацікавити, утримати увагу дітей і закохати їх у мистецтво театру.