Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. І. Франка

Сергій Васильєв
Це свого роду «Гамлет» після «Гамлету». Автори вистави не стільки оживляють в сучасних реаліях героїв, скільки в буквальному сенсі реанімують їх. Всі слова багаторазово вимовлені, всі істини від частого використання збаналізувалися, зів’яли. Чи не спробувати ціною титанічного, жертовного зусилля спробувати повернути мертвих з їхніх могил та знайти вихід з фатального лабіринту, яким вони бродять кілька століть?

Олег Вергеліс
Режисер, узявши за основу велику трагедію, ставить не лінійну історію і не до болю знайомий сюжет, а нічний кошмар, який наснився мертвому принцу в пітьмі й холоді склепу: в театральному підвалі Івано-Франківська.
Постановник розглядає і «Гамлета» (п’єсу), і Гамлета (персонажа) – сонними зіницями покійного принца, якого розбудили в нашу важку добу такі собі макбетіанські відьми, вони ж Еринії, відповідно – богині помсти. Прокинься, принце, – і співай, прокинься – і мсти.
Успішний інтерпретатор сакральних національних сюжетів на рідній сцені, Р. Держипільський у своєму «Hamlet», здається, тягнеться до ще не використовуваного ним сценічного інструментарію. Його нова вистава – за зовнішніми ознаками – андеґраундний сейшн (який згодом перетікає в драму думки, драму помсти); а внутрішнє жанрове забарвлення – музична трагікомедія, розіграна пристрасно та скажено.
…І у фіналі – Фортінбрас у стильному костюмі. Він не прагне копіювати відомого закордонного політика, завойовника чужих земель. Він лише три хвилини грає пронозу-сучасника, що спустився з ліхтариком у підвал історії, яка ніколи нікого нічому не вчить.

Майя Гарбузюк
НеоОПЕРА-ЖАХ «HAMLET» – одна з найрадикальніших за останні роки спроб порозумітися із класикою та глядачем мовою актуального мистецтва.
Це – проект, під дахом якого об’єднались молоде та середнє покоління українських митців з України й закордону. Їхнє дітище – вистава-забава, заснована та тексті перекладу земляка, Юрія Андруховича. Забава страшна, на межі можливостей – голосових, емоційних, фізичних. Вона провадить у підземелля – дослівно (відбувається у велетенському технічному приміщенні під сценою) та метафорично: глядача занурюють у хаос звуків, емоцій, фраз, в яких треба впізнати обриси знайомої історії.

Людмила Олтаржевська
Перегортаючи сторінки сюжету, режисер наповнює п’єсу новими інтонаціями і звучанням, звертаючи увагу на найдрібніші деталі твору, визнаючи, що «Гамлет» сьогодні – це не класика, а андеграунд. Час диктує свої умови існування, а можливо, навіть, і свою правду. Геть умовності та патетику, як би ми не звикли до неї, згадуючи Шекспіра! Обшарпані стіни, оббиті кахлі, запах свіжосмаженого мяса, істерики й взаємні обвинувачення на підвищених тонах – і… звичайний молодик, часом розгублений, зневірений, знервований, серед цього бедламу, який намагається відповісти на одвічне питання людства «Бути чи не бути?»
…Особливого шарму івано-франківському «Гамлету» додає жива музика і те, як музиканти підтримують не лише музичну, але й драматургічну лінію спектаклю.

Анна Липківська
Глядачі вистави опиняються наче всередині чужого страшного сну про давно минуле, який приречений повторюватися знов і знов. Лише Гамлет із, здається, навіки почервонілими від сліз очима (О. Гнатковський) одразу є живим, а не механічною лялькою, як решта, котрим лише належить, роздираючи себе буквально в кров, стати живими. Проте – такими, що не спроможні спокутувати старі гріхи, а відтак приречені на вічне їх відтворення у завмерлому, застиглому потойбіччі.
…Український театр, на моє глибоке переконання, є МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ за своєю природою – а не лише формально, за статусом та штатним розкладом. Синтез музичного і драматичного чинників у «Гамлеті» є засадничий у задумі та ефективний у реалізації, що лише підтверджує це.

Ганна Веселовська
«Гамлет» Івано-Франківського театру сприймається як спектакль-палімсест, через який проступає пам’ять багатьох поколінь і який створює цілком реальне відчуття, розсіяного у світі зла. Це потужна смілива робота великого авторського колективу, який не боявся зняти табу з багатьох тем, і користувався як художніми так і позахудожніми прийомами, почасти забороненими в пристойному товаристві.
Як головна композиційна якість жанру «неоопери-жаху» постановочною групою була обрана брутальність. У відповідності до цього, взаємодія основних компонентів вистави теж брутальна: відсутні тонкі переходи, епізоди грубо монтуються, світло засліплює глядачів, а моторошні звуки лякають. Отож, повною мірою досягається ефект залякування глядача, якому часом стає по-справжньому некомфортно.
Це – спектакль-виклик, на який наважується далеко не кожний митець.