Голова експертної ради Анна Липківська з оптимізмом прокоментувала подані заявки на участь у Фестивалі-Премії «ГРА/GRA – Great Real Art»:
“Всеукраїнський театральний фестиваль-премія ГРА щиро вдячний театрам та театральним колективам за довіру та оперативність!
У «географії» фестивалю звертає на себе увагу ряд моментів.
По-перше – вона є широкою та репрезентативною.
Представлені всі театри – від національних до комунальних, переважна більшість обласних центрів України, окрім Кропивницького та Луцька (правда, Чернівці – лише недержавним театром-студією).
Звертає на себе увагу також те, що театри, які працюють далеко від столиці та міст-мільйонників (у Береговому, Маріуполі, Мукачевому, Сєвєродонецьку), проявили себе як повноправні члени всеукраїнської театральної громади.
По-друге, фігурують не лише державні, але й недержавні театри та театральні угрупування, які складають понад 20% від кількості учасників.
Також результативною виявилася внесена до Положення про Фестиваль-премію можливість подання заявок не лише від самих театрів, але й від ГО відповідного профілю: саме завдяки цьому участь у конкурсі, поряд з іншими, беруть вистави, висунені ГО OPEN OPERA UKRAINE та ГО Театральна Платформа. Сподіваємося, що цей процес наростатиме.
Експертна рада фестивалю-премії запевняє, що поставиться до поданих заявок із максимальною увагою та неупередженістю і найближчим часом проведе своє засідання, де сформує лонг-лист Фестивалю-премії”.
Окремої уваги також заслуговує київське театральне коло:
“Не можу не прокоментувати окремо участь у Фестивалі-Премії ГРА київських театрів.
Подано 17 заявок. Загалом, нагадаємо, у Києві 4 національні театри та 18 муніципальних. Скільки недержавних сказати важко, але у спискові Гільдії Незалежних театрів їх наразі 103 (хіба що є професійними та ведуть регулярну репертуарну діяльність серед них не всі).
Тож глянемо на те, хто зголосився, а кого серед учасників немає.
Є – два національні театри: імені Франка (котрий, як виявилося, не боїться порівнянь і конкуренції) та Оперета, представлена (завдяки проектові British Council Україна та ГО «Театральна платформа») двома виставами.
Є лялькарі – Театр маріонеток та Муніципальний (натомість просто Академічний так і не спустився зі своєї захмарних висот на Грушевського).
Є хедлайнери останніх сезонів «Золоті ворота».
Є старі добрі ТЮГ на Липках і «Колесо», «нестарий» добрий Новий драматичний на Печерську.
Є нещодавно «перезавантажені» Малий драматичний та «Актор».
Зрештою, є новачки – недержавні Дикий театр, Майстерня Миколи Рушковського, «Open Opera Ukraine», «Мізантроп», незалежний проект «Театральна біржа», «Театральна лабораторія».
Тепер – про відсутніх.
Немає – «Романсу», «Берегині», «Дивного замку», Малої опери, які, в принципі, хедлайнерами не є.
Нема «Сузір’я», що виглядає закономірно – Київське відділення НСТДУ, очолюване керівником «Сузір’я», останнім часом перебуває, скажемо так, у дискусії із «великим» НСТДУ та його проектами.
З іншого боку – немає «важковаговиків»: Національної опери, а також Російської драми, Молодого, Театру драми і комедії. (Залишимо у дужках Театр опери та балету для дітей та юнацтва із нещодавно призначеним головним режисером та Театр на Подолі, який був у процесі переїзду: обидва запевнили щодо своєї участі наступного року).
Напевне, не варто вбачати в цьому ознаки принципового протистояння: очевидно, у кожного театру причини свої (як об’єктивні, так і суб’єктивні). Хіба що Російська драма ім. Лесі Українки вустами свого завліта Б. Куріцина публічно декларувала відмову від участі у фестивалі-премії через недовіру до членів Експертної ради (натомість запитання про те, які фахівці для них тоді є авторитетом, залишилося без відповіді).
Ризикну зробити припущення, що певну роль тут відіграє хронічна недовіра до «Київської Пекторалі» (Російська драма та Молодий не беруть у ній участь принципово), яка автоматично екстраполюється на новий конкурс, хоча й започаткований інакшим чином та на принципово інших засадах.
Загалом, судячи з того, як довго та вдумливо учасники обирали свою прем’єру для подання на конкурс (деякі ще й намагалися радитися, що краще представити, – хоча очевидно, що експерти тут не мають підказувати, бо їм це й оцінювати), фестиваль-премія, між іншим, спонукає самі колективи та керівництво театрів то самоаналізу, тверезого погляду на свої здобутки та прорахунки, співвіднесення себе із загальним контекстом.
Не боятися конкуренції, активно комунікувати у професійному середовищі – вимоги часу. Хто живе в реальному часі, тут і зараз – завжди буде переможцем. Хоча й не обов’язково – цьогорічної ГРИ”.