Ми знаємо для чого «ГРАємо» щороку. Особливо нині – під час війни.

Кожен театр/ учасник теж вкладає своє особливе значення щодо участі у Фестивалі-Премії.

Чому важливо проводити Фестиваль сьогодні і про очікування від цьогорічної Премії, ми розпитали наших експертів.

Надаємо #Слово_експертам

Юлія Бентя: «Український театр має вийти з цієї війни іншим»

Для мене Фестиваль-премія «ГРА» – це про належність до фахової мережі і привілей спілкуватися з колегами, бачити вистави з різних куточків України і намагатися зробити свій малий внесок у формування «ідейної хмари» української культури.

Аналізуючи з року в рік різні вистави різних театрів, експерти, по суті, креслять мапу українських мистецьких процесів і забезпечують «зворотній зв’язок» для театрів і їх публіки, простежують тенденції і дискутують про їх перспективи.

Зрозуміло, що цього року навряд чи все вдасться здійснити так, як заплановано, що чимало рішень організатори «ГРИ» будуть ухвалювати в ручному режимі. Так само зрозуміло, що український театр має вийти з цієї війни іншим, бо тепер це питання його виживання.

Роман Лаврентій: «Ніхто не в силі примусити замовкнути українську культуру»

За що воює ворог? За те, щоб нас знищити, щоб наші голоси замовкли, ніби ніколи й не було. Українські театри не мовчать, засвідчуючи, що ми були, ми є і ми будемо, ніхто не в силі примусити замовкнути українську культуру. Фестиваль-премія «ГРА» – це ще одна чудова нагода нагадати про зроблене, вибороте всупереч воєнним обставинам, можливість зробити наші голоси гучнішими!

І так, ми живемо тут і зараз, у нас немає іншого театру, іншої України, і посильна праця кожного/кожної має значення. Добре усвідомлюємо масштаб відповідальності, що цьогоріч лягає на плечі учасників конкурсу і на плечі експертів, які вболіватимуть за конкурсантів. Але ми це зробимо. «ГРА» – як вагомий аргумент у цій нелегкій боротьбі – мусить тривати.

Анна Білик: «Фестиваль «ГРА» має історію, традиції, які не можна вкрасти і розбити градами»

У нас є всі підстави підтримати і провести фестиваль «ГРА». Таких подвижників і сміливців, як організатори Фестивалю, у нинішній ситуації дуже мало і це велика небезпека для культури. Спочатку COVID, а потім війна нас дуже сильно вибили з мистецького процесу, відірвали від театру. У звичному форматі не зміг відбутися фестиваль «Мельпомена Таврії».

Рашисти воюють з українською культурою: на окупованих територіях знищують книжки українською мовою, розкрадають фонди музеїв, щодня руйнують пам’ятки архітектури. Фестиваль «ГРА» має історію, традиції, які не можна вкрасти і розбити градами.

Сьогодні кожний театральний колектив заслуговує на всіляку підтримку: фінансову, інформаційну, емоційну. Ізоляція – шкідлива для театру, особливо у трагічні часи. Ми маємо віднайти у собі сили рухатись далі. Цьогорічний фестиваль особливий, він не лише ювілейний, він переможний.

Людмила Олтаржевська: «ГРА – це демонстрація незламності, віри і безмежної вдячності нашим захисникам»

Цьогорічна «ГРА» – це не лише традиційний звіт-огляд роботи театрів протягом певного періоду, але й демонстрація незламності, віри і безмежної вдячності нашим захисникам. Після повномасштабного вторгнення російської федерації всі ми, і театральні колективи зокрема, отримали свою ділянку фронту, яку мусимо тримати щосили.

Прем’єри, які з’являються попри повітряні тривоги, безгрошів’я, кадрову турбулентність, коли частина колективу перебуває у вимушеній еміграції, – чи ж це не переконливий приклад того, що ми неодмінно вистоїмо і переможемо?! Колись цей період в історії українського театру буде ретельно досліджений науковцями, нині ж ми є свідками та учасниками подій, які вже завтра трансформуються в нову естетику, динаміку і енергію сценічного мистецтва.

Домисли та перекручування реалій на цьому шляху точно зайві, тож цьогорічна «ГРА» має стати максимально розлогою і детальною фіксацією театру воєнної доби. Обов’язково долучайтеся до Фестивалю-премії!

Юлія Щукіна: «Зараз, як ніколи, необхідно «ГРАти», тим самим наближаючи Перемогу»

З початку війни багато театрів перетворилися на волонтерські хаби, а велика кількість працівників поповнила лави ЗСУ та ТРО. Та вже вкінці березня-квітня більшість митців поновила покази вистав і патріотичних концертних програм. Тому що висловлювати свою позицію зі сцени – це єдина «сродна праця», щастя і найпотужніша «зброя» театрів.

Від вистав у програмі Фестивалю-премії «ГРА» цього року я чекаю, у першу чергу, позиційності (при чому, вона не дорівнює політичності, позиційність може висловлюватися і не в матеріалі на злобу дня). Для театрів надважливо подати цьогоріч заявки на участь у Фестивалі, оскільки «ГРА» виявить і засвідчить для всього українського суспільства, для історії нашого театру і для міжнародних експертів (які поширюватимуть враження від мистецького спротиву українського театру окупантам в світі) їх позицію.

Для мене як для театрознавиці не стояло питання, чи брати участь у «ГРІ» у цей надскладний для країни і для мене, зокрема, рік. Адже не брати – значить, скоритися несприятливим обставинам, дати ворогу «перемогти себе у душі», це значить скласти руки в пасивному очікуванні на Перемогу. А нам, діячам театру, зараз, як ніколи, необхідно «ГРАти», тим самим наближаючи Перемогу!

Олександр Островський: «Участь у «ГРІ» – проголошення життя та світла, котре перемагає темряву»

Раніше я б назвав театр вакциною, за допомогою якої ми можемо «перехворіти» тими емоціями, які ніколи б не відчули в реальному житті. Тепер же, в час повномасштабної війни, ми переживаємо стільки емоцій водночас, що з певного часу психіка ставить на них блок. І театр, як і будь-яке мистецтво, має ті ключі, здатні розблокувати нас справжніх. Крім того, — це також документ, за допомогою якого ми фіксуємо нашу реальність. Зібрати ці ключі та документи, показати їхню цінність — гадаю, в цьому місія цьогорічної «ГРИ».

Український театр змінюється на наших очах: зникають ще донедавна поширені маркери російського у назвах театрів та в репертуарі, змінюється оптика постановників і постановниць. Досвід війни змінює й рефлексію глядачів: тепер навіть вистави, представлені більше року тому, читаються із урахуванням цього досвіду.

Тож, зовнішньою мотивацією для театрів брати участь у «ГРІ» я вважаю є нагода зафіксувати себе серед загальної змінності (як-от, зробити фото для порівняння в майбутньому чи залишити зарубку на одвірку), а внутрішньою — проголошення життя та світла, котре перемагає темряву. Від фестивалю очікую щирого діалогу театр-глядач.

Вплив театру на формування моїх професійних зацікавлень беззаперечний, хоча омину щемкі історії про зростання в закуліссях театру. Тому «ГРА» для мене — це виклик та відповідальність. Виклик — адже це перший досвід в якості експерта Фестивалю-премії. Відповідальність — перш за все перед собою та своєю совістю, перед командами, які створюють вистави, та, звісно ж, перед глядачами, для яких визнання «ГРИ» є вагомим маркером у виборі планів на вечір.

Ганна Веселовська: «Глядачам потрібна лоція»

Щодо участі у якості експерта у Всеукраїнському фестивалі-премії «GRA», то у цьому випадку в мене немає вибору. У НСТДУ я очолюю напрямок експертно-аналітичної роботи і, згідно положенню про Фестиваль,  зобов’язана брати участь в роботі групи експертів.  Але я не жаліюсь, бо кожного разу збирається хороша фахова команда, в якій приємно знаходитися і, власне вона є тим «колективним розумом і почуттям», який може адекватно і неупереджено діагностувати стан нашого театру.

Уже надійшло близько двох десятків заявок, тож відчуваю, що роботи  і цікавої буде дуже багато. Динамічний початок свідчить, що нашим театрам це потрібно, а це і було одне із моїх головних очікувань п’ять років тому. Було чимало скепсису, коли ми починали цей фестиваль, а тепер багато поваги і довіри.

Мотивацій для участі театрів в «GRA» більше, ніж достатньо, особливо зараз, коли  в складні для них часи  їм  постійно потрібно боротися за глядача. А «GRA» це абсолютно виграшний  інформаційний привід. До речі,  було б цікаво почути тих, хто вважає, що Всеукраїнський фестиваль-премія GRA не вартий їхньої уваги.

Особистий досвід спілкування із  колегами за кордоном, яким я розповідала  про те, що відбувається з нашими театрами, які прем’єри вони випускають, що планують, переконав мене, що активність  театрів України – це частина нашої ПЕРЕМОГИ.  Проводячи  фестиваль цього року, ми робимо, те що повинні робити на своєму місці у своїй країні. Глядачам потрібна лоція, яку вони отримають через визначення лонгліста і шортліста, а театри зможуть отримати,  завдяки експертам фахову підтримку.

Тож те, що ми розпочинаємо «GRA» зараз, немає нічого дивного. Незвичайно тільки те, що заявки подаються за два – 2021 і 2022 роки. Але наше колесо «GRA» не зупиняється, хіба що ми були змушені взяти паузу.

Ольга Стельмашевська: «Ми ГРАємо – значить ми вільні»

Ми всі переконалися у тому, що під час війни щось робити, а тим більше творити – емоційно надзвичайно складно. Проте, якщо ми працюємо, – ми рухаємось до Перемоги. Мистецтво, театр, гра допомагають врівноважити емоції, пережити складні часи. «ГРА» – дає надію театральній спільноті усієї країни. Крім того, будь-яка гра – це насамперед вільна діяльність. Ми ГРАємо – значить ми вільні. Себто, у нас є сили виборювати й надалі свободу творчості і мислення у вільній країні.

Саме зараз закладаються основи, підвалини нового життя. А разом із цим  –  нового театру, нової театральної мови, нової мистецької самосвідомості. Тому сьогодні важливо демонструвати свої досягнення, піднімати планку своїх цілей і задач, співвідносячи себе із загальним контекстом. А також, обмінюватися новим театральним досвідом, набутим у  трагічні часи, який зрештою, має призвести до закономірного, як після будь-якої війни, – сплеску, вибуху ідей, відкриттів, сенсів.

Від цьогорічного Фестивалю очікую появи вистав-катарсисів. Особисто я тільки в театрі забуваю про війну.  Мені потрібні потужні емоції, сучасний підхід, свобода мислення та суголосність часові, яких й очікую від кожної вистави, яка братиме участь у цьогорічній «ГРІ». Особливі сподівання на появу нових імен серед режисерів. Нових театральних лідерів.

«ГРА» – це моє життя у професії. «ГРА» ніколи не повторюється, а я люблю усе нове, неочікуване, драйвове. «ГРА», на мій погляд, фантастичний інструмент консолідації  прогресивної театральної спільноти. А сьогодні нам, як ніколи, потрібно гуртуватися, аби вижити і перемогти. Не тільки зовнішнього ворога, але й внутрішніх: рутину, реакціонізм, войовничу сірість, невігластво. Розворушити непорушність «тихого болота» і перетворити його на повноводну річку з можливостей, ідей, комунікацій та проривів на ниві єдиного загальноукраїнського театрального простору, щоби влитися, врешті, у загальноєвропейський.

Віктор Рубан: «Зафіксувати для історії та підтримати…»

У час, коли всі думки про перемогу (як дати відсіч окупантам, як згуртуватись та зібрати необхідне, як відновлюватись, чим допомогти у спротиві і навіть як вижити, незважаючи на складність ситуації), культурне життя дуже бурхливо проявило себе і продовжує брати активну участь житті суспільства.

З’явилася неймовірна кількість нових потужних текстів. Попри критичні умови з’являються нові вистави, які дуже гостро рефлексують на життя у цей період та осмислюють і минуле, й майбутнє.

Дуже важливо попри все дати можливість відзначити те, що відбувається в сценічному мистецтві зараз, зафіксувати для історії та підтримати (увагою, медійно, зворотнім зв’язком, фінансово) хоча б частину авторів та художніх команд, які продовжують творити і роблять це глибоко, осмисллено та зважено.

Тому поціновувачі сценічного мистецтва і глядачі – слідкуйте за новинами премії, про подані вистави та підтримуйте купленим квитком на показ. Культурне життя потребує вашої підтримки завжди, а нині навіть більше, ніж після початку повномасштабного вторгнення.